Оповідь двадцять шоста, у котрій Читач, якщо на це його воля, має нагоду провести ревізію власного нематеріального майна

Як бачиш, о шляхетний Читачу, мандрівка наша стає дедалі захопливішою і цікавішою. А якщо у тебе є протилежна думка щодо цього, то навіщо тоді читаєш цю книгу далі?

І зауважила я, о Читачу, що для мене, як і для тебе, з’ява тих чи інших оповідок є приємним сюрпризом, хоча, ніби так видається на перший погляд, що саме я мала би знати, котра оповідка буде наступною.

І це, напевно, зумовлено тим, що я, о шановний Читачу, пускаю прозору воду з озера своїх думок увсебіч сотнями струмків на сотні полів своєї свідомості і вже там, підживлені життєдайною вологою сходять стрімким пагоном, чи химерно в'ються догори, мої щирі слова, а плодами їхніми, сподіваюся поживними, стають оповідки.

Коли ж дозрівають ці плоди, я дбайливо складаю їх у твої, о Читачу, численні кошики знань, сплетені із лози терпеливості, наполегливості і цілеспрямованості, аби згодом, при нагоді, ти, о Читачу, зміг прикрасити ними будь-яку бесіду в шановному товаристві твоїх колег, друзів, однодумців чи учнів.

І слава Аллаху, найвеличнішому із винахідників, це інтелектуальне майно наше повністю поміщається у голові і ми не обтяжуємо благородні плечі свої важкими тягарями, йдучи своєю дорогою Життя.

Втім, стривай, о Читачу. Видається мені, що красномовство моє ледь не звело нашу гарбу на манівці, бо оце бачу я двох монахів і одну пригоду, що трапилася з ними.

Якось Тандзан і Екідо, два буддійські монахи, йшли однією брудною дорогою. Їхній шлях супроводжувала сильна злива — вода лилася наче з відра. Раптом за наступним поворотом зустрілася їм гарненька дівчина у шовковому кімоно з поясом. Вона боязко стояла край дороги і не могла наважитися її перейти, бо дощ перетворив зручний шлях на місиво з води та багнюки.

— А ну-мо, дівчино, — весело промовив Тандзан і, не вагаючись, взяв дівчину на руки та переніс її на інший бі