Оповідь двадцять дев’ята, котра, зрештою як і всі інші, управляє увагою Читача з очевидною користю для нього

Коли ми о могутній і благородний Читачу, вже вкотре заговорили про управління, дозволь мені висловити ще декілька справедливих слів на цю тему. І нехай слова мої розширять твій світогляд й збагатять тебе новими ідеями, щодо реалізації власних проектів.

Адже грамотне управління як таке набуває найрізноманітніших форм, а власне його процес ми маємо нагоду спостерігати також і в природі, коли до прикладу сонце спонукає соняхи повертати свої голови вслід за собою; чи коли зміна пори року підіймає до обрію перелітних птахів;  чи коли ціла планета наша невпинно обертається довкола сонця.

Вочевидь, на це була воля прозорливого Аллаха і він — великий та могутній управлінець керує Галактиками, Зорями, Всесвітом, Безмежжям…

Та наразі такі простори для нас менш актуальні у порівнянні з тим, що відбувається довкола нас — тут на Землі.

І саме тут ти, о Читачу, уважно поглянувши на людей, помітиш, що інколи кимось з них управляють звички, страхи, упередження, узалежнення, стереотипи. Так буває, о гордий Читачу, бо чомусь оті звички, страхи, упередження, узалежнення та стереотипи враз стають сильнішими за здоровий глузд й ведуть людину, істоту за природою своєю мудру та розважливу, до сумнівного задоволення. І справа не в тому — добрі звички чи погані, а у самому процесі. І вже сам цей факт — звичка управляє мною — є, як на мене, найвагомішим приводом, щоб цієї звички позбутися, чи перебрати на себе управління нею.

Але все щойно сказане, о Читачу, пожива для твого проникливого розуму, котрий у щирих пошуках знань потужною силою своєю здатен і проникати вглиб, і злітати вгору.

А оповідка моя про Руаля Амундсена, нехай благословить Аллах його нащадків.

В 1926-му році полярний дослідник Руаль Амундсен організував перший трансарктичний переліт. Для своєї повітряної експедиції він замовив у італійця Умберто Нобіле найсучасніший на той час дирижабль. Нобіле, пихатий і зарозумілий генерал, погодився продати літальний апарат, але за умови, що особисто керуватиме ним.

І ось 11-го травня вони вирушили у політ і за 71-у годину успішно здійснили перший у світі трансарктичний переліт.

Звісно, успіх був приголомшливий. Настільки, що Нобіле почав заявляти, буцім тільки завдяки йому і його славетному дирижаблю цей проект завершився успішно, а сам Амундсен був лишень пасажиром під час перельоту.

І дійсно, о Читачу, що ж зробило вдалим цю експедицію? Її організатор чи тільки літальний апарат?

Подякуємо історії, о Читачу, вона дала відповідь на це запитання.

Щоб довести всім, що саме він має рацію, Нобіле спорядив нову експедицію і зі словами: «Якщо в мене є дирижабль, я можу вирушити куди завгодно!», розпочав ще один трансарктичний переліт.

…Дирижабль Нобіле встиг надіслати лише один сигнал про допомогу…

І можливо в ту мить Умберто Нобіле таки зрозумів, що він керував лише дирижаблем, натомість Амундсен керував усією експедицією. Хоча особисто я в цьому сумніваюся.

 Як бачиш, о уважний Читачу, грамотний організатор і управлінець усього проекту, використовуючи передові технології здатен швидко досягти успіху, а техніка в руках невігласа лише додасть клопотів і йому, і людям довкола нього. Але то все дурниці — у мавпи є ще одна граната.

Сказаного цілком достатньо, проте кортить мені, о шановний Читачу, коротко розповісти тобі про ще одне досягнення видатного Руаля Амундсена, яке ілюструє нам важливість грамотного управління власними ресурсами, зрештою й досвідом та знаннями.

Отже. Як нам відомо з історії, Амундсен зі своїми соратниками першим досягнув Південного Полюсу. А паралельно з ним прагнув зробити це і Роберт Скотт. Вірніше Амундсен паралельно зі Скоттом, бо в думках першого не було підкорення Південного полюсу — він планував інше і раптом змінив свої плани.

Два поважні дослідники. Два відчайдухи, котрі готові відмовитися від багатьох речей заради першості у полярних дослідженнях. І нагорода варта того, щоб її отримати — першим досягнути Південного полюсу, в той час як вже на Північному побували експедиції Кука і Пірі (хоча прямих доказів ними не надано й досі), а більше полюсів на планеті немає.

І за рахунок чого переміг Амундсен? Завдяки правильній, тобто відповідній до мети та обставин, організації.

Щоб не втомлювати тебе, о шановний Читачу, зайвою інформацією, наведу тільки декілька цікавих фактів про ці дві експедиції на Південний полюс — Амундсена і Скотта.

Амундсен поставив свою базу на льодовику, що полярниками зазвичай не практикується, бо це надто небезпечно, оскільки льодовик дуже нестійкий. Проте Амундсен зауважив, що цей льодовик вже 60 років не рухається, а значить на ньому буде безпечно.

Скотт розташувався на острові Росса і змушений був долати зайві 100 миль до материка.

Амундсен використовував упряжки із собак — 52 відбірні лайки ідеально пристосовані до суворих полярних умов і надзвичайно витривалі. Крім цього Амундсен використав увесь собачий потенціал — він розрахував, що вага їхнього багажу в дорозі буде зменшуватися, вони ж з'їдають запаси, а значить згодом треба буде менше собак, а значить зайвих собак можна з'їсти, а значить загальна вага всього багажу на старті буде легшою.

Скотт сподівався на мотосани, які швидко зламалися і на маньчжурських поні, котрих прийшлося пристрелити. Тому англійці самі впрягалися у нарти, що сил, звісно, не додавало.

До того ж Амундсен мав більше проміжних складів і команда його була меншою, бо він прагнув лише досягнути полюсу, а Скотт мав численнішу команду, бо планував зібрати деякі матеріали.

В цій історії, о Читачу, одночасно і трагічній, і звитяжній, є ще багато нюансів, котрі врахував Амундсен і на які не звернув увагу Скотт. В результаті останній зі своєю групою дійшов до полюсу, знайшов там послання Амундсена, котрий випередив його на місяць, і повернувся назад, але не дійшов до свого чергового табору усього 20 кілометрів.

 Бувають прорахунки, о Читачу, за які розплачуться життям — власним і тих людей, котрі поряд.