Оповідь сімнадцята, у котрій Читач спостерігає за перетворенням золотих рибок на чарівне дерево
- Вер
- 11
О славний Читачу, не так далеко від цього місця — рівно дві оповідки тому згадувала я твої благочестиві думки, порівнюючи їх із золотими рибками, здатними виконувати бажання і твої, і чужі.
І от ці слова мої, підхоплені легким, теплим і стрімким вітром полетіли ген-ген за небокрай, впали серед гарячих пісків пустелі, і на диво не згинули під спекотним сонцем, а проросли крислатим деревом. А дерево це я бачу аж звідси, і наштовхує воно мене на думку, що мушу розповісти я тобі, о допитливий Читачу, саме цю оповідку.
UK">
І в цьому, керованому всесильним Аллахом дійстві, вбачаю я, о прекрасний Читачу, свідчення того, що саме Небо сприяє тобі — вочевидь планети та світила небесні рухаються таким парадом, що розташувалися над тобою так, що щастить тобі, о шановний Читачу, як нікому іншому. І цьому є незаперечний доказ — кинуті мною знічев’я слова проросли і дали тобі стиглі та смачні плоди корисних знань.
UK">
Сталося так, що йшов у Мекку чоловік. Дорога його пролягала через пустелю, тому довгий час, окрім спекотного сонця та піщаних барханів, він нічого іншого не бачив. Тому подорожній тихо зрадів, коли раптом помітив крислате зелене дерево край дороги.
UK">
Мандрівник приліг перепочити в його тіні та подумав:
UK">
— Мені пощастило, що я знайшов це прохолодне місце. Було б добре ще й випити горнятко холодної води.
Щойно він уявив як п’є прохолодну воду із горнятка — одразу перед ним з’явилося точнісінько таке ж саме, наповнене крижаною водою.
Втамувавши спрагу, подорожній витер рукавом губи та зітхнув:
UK">
— Я вже напився і це добре. А яким би я був щасливим, якби тут опинилася м’яка постіль із будинку візира.
За мить розкішна широка тахта із подушками і ковдрами опустилася перед ним із крони дерева.
UK">
Від радості мандрівник заплескав у долоні:
UK">
— Яка чудова постіль! Які гарні подушки та ковдри —
an lang=”UK”>краса та й годі! Якби таку постіль побачила моя дружина, вона була б найщасливішою людиною на землі.
mso-ansi-language:UK">
Не встиг він і оком зморгнути, як під чарівним деревом постала його молода дружина.
UK">
Побачивши кохану, мандрівник раптом не на жарт злякався і почав сумніватися чи нема у цьому якогось підступу:
UK">
— Ой, а це хто? Це моя дружина, чи це злий шайтан? Якщо шайтан, то чи не з’їсть він мене?
Тільки-но ця думка промайнула у його голові, як дружина його перетворилася на шайтана, накинулася на нього і з’їла.
UK">
До Мекки цей чоловік не дійшов.
UK">
Як бачиш, о Читачу, дереву байдуже, про що люди думають — воно матеріалізує все, що є в їхніх головах. А там може бути що завгодно, або взагалі нічого.
І звичка сумніватися, як це трапилося із героєм оповідки, та ще й особливо вже після прийняття того чи іншого рішення, лише один пункт у списку того, що в головах людських може мати місце. Бо є ще інші звички: відкладати на завтра; шукати крайнього; скаржитися на життя; вірити у свою безпорадність…
UK">
Але будьмо, о перспективний Читачу, оптимістами. Уявімо собі, що вже викреслено зі списку того усі звички, що перешкоджають здійсненню бажань і ось перед нашими ясними, наче джерельна вода, очима постають рівні рядочки власне бажань. А, оскільки, о шановний Читачу, крім того, що ми оптимісти, ми також і реалісти, то, уважно поглянувши на той список, помічаємо – ой леле, деякі з них аж зовсім і чужі. Й звідки-то вони взялися?
UK">
Я чула, о Читачу і не раз про людей, котрі навчалися в університетах, щоб здійснити бажання своїх батьків, бо останні хотіли бачити їх лікарями, інженерами, педагогами… І ті люди щиро вірили, що це вони хочуть бути лікарями, інженерами, педагогами… До певного часу. Потім змінювали свою професію.
UK">
Проте це чуже бажання з таких, котре легко помітити неозброєним оком – воно лежить на поверхні, а от з іншими складніше.
UK">
Як відрізнити чуже від свого?
UK">
Впевнена, про це нам ще трапиться оповідка. Адже ми з тобою, о Читачу бажаємо знайти відповідь на це запитання і біля нас росте чарівне дерево.
