Google+

Оповідь тридцять дев’ята, у котрій ефективно співпрацюють і добре слово, і револьвер

І поки одні люди грають на трубі, або на інших музичних інструментах, другі – майстерно виконують сонети на револьверах або на іншій холодній та вогнепальній зброї. Одним з таких «музикантів» був славнозвісний, чи, радше, сумнозвісний маестро Аль Капоне.

Утім, я воліла б уникати однозначних характеристик щодо цієї людини, адже мені о справедливий Читачу, нічого не відомо про те, що ж сказав милосердному Аллаху Аль Капоне і що йому відповів всевишній тоді, коли другий повстав перед першим після завершення свого життєвого шляху. Також не відомо мені, куди пролягла далі дорога буття АльКапоне, бо у нього, зрештою як в кожного з нас, згідно останніх досліджень теологів, мінімум два варіанти: рай, або пекло. Як там все насправді є, одному Аллаху відомо, тому сам розумієш, о здогадливий Читачу, що мені легко помилитися, категорично заявляючи: «Аль Капоне потрапив у рай», чи, стверджуючи протилежне: «Аль Капоне зараз смажать у пеклі».

До слова, Мілорад Павич взагалі вважає, що «…так, як небо над нами поділене між Єговою, Аллахом і Богом Отцем, так само і підземелля поділене між Асмодеєм, Ібісом і Сатаною».

А отже, цитую далі: «Три ріки античного світу мертвих – Ахеронт, Піріфлеготон і Коцит – належать зараз підземеллям ісламу, юдаїзму і християнства; вони течуть, розділяючи три пекла – Геєну, Ад і крижане пекло магометан під колишньою хозарською землею. На цій потрійній межі зустрічаються і три світи мертвих: вогняна держава Сатани з дев’ятьма колами християнського пекла, з Люциферовим престолом і стягами підземного володаря, ісламське підземелля з Ібісовим царством крижаних мук і Гебхурахові володіння по ліву сторону Храму, де сидять гебрейські боги зла, хтивості й голоду, Геєна під владою Асмодея…

В єврейському пеклі, у державі ангела пітьми й гріха Беліяала, не горять, як ви собі думаєте, євреї. Там горять такі лиш, як ви, – одні араби і християни. Те ж саме і в християнському пеклі: там нема християн, а у вогонь потрапляють магометани або сповідники Давидової віри. В той же час у Ісламських Ібісових катівнях знаходяться одні лиш християни і євреї, і жодного турка чи араба там не зустрінеш…» 

Агов, — гукає мені Аль Капоне, махає револьвером і, нагадуючи про себе, нахабно виштовхує в плечі Мілорада Павича геть з мого гостинного поля уваги. Ну, справді, я ж говорила про нього. І зараз повідомлю найголовніше, після чого Аль Капоне може йти собі куди завгодно та хоч туди, куди він щойно послав Мілорада Павича. Отже, якось цей імпульсивний мафіозі, пахкаючи сигарою, поклавши ноги на стіл, урочисто промовив:

— За допомогою доброго слова та револьвера ви можете досягнути набагато більше, аніж одним добрим словом.

Слушно та практично. Особливо, коли скажу я тобі, о винахідливий Читачу, що під поняттям «револьвер» я розумію не тільки вогнепальну зброю…

 

У послушника ігумена була звичка лихословити. Ось і повелів йому ігумен:

Поклади-но камінчик під язик, щоб завадив він тобі, коли ти захочеш промовити непристойне слово.

Послушник виконав наказ ігумена. Після чого минуло декілька днів.

Якось почалася сильна злива, а ігумену потрібно було піти на інший край села. І ось йдуть-бредуть вони з послушником вулицею, як раптом вибігла зі своєї хати якась жінка та й гукнула до ігумена:

Святий отче, зачекайте-но хвилю, я зараз вийду!

Ігумену з послушником видалося, що збирається вона їх до хати запросити й побігла, аби прибрати в кімнаті, поки вони ще не зайшли всередину.

Стоять вони під дощем, мокнуть, чекають — ось-ось запросять їх до хати. Так і є, вибігла знову та жінка і звертається до них:

— Дякую, святий отче, йдіть собі вже.

— Навіщо ж ти зупиняла нас, дочко моя, в такий час непідходящий, під дощем? — промовив здивований ігумен.

— Курочку свою на яйця саджаю, святий отче. А тебе я зупинила тому, щоб курчата вилупилися із тих яєць з чубчиками, ось як шлик [1] на голові в тебе.

В ігумена від гніву аж язик віднявся.

Тут послушник тихенько штовхає його в бік та й питає:

— Святий отче, чи не дістати мені камінчик з під язика?

— Дістань, сину мій, саме час! — відгукнувся на це ігумен.

 

Чим слово не зброя? Як свідчить народна мудрість, слово — значно сильніший інструмент впливу, аніж будь-яка інша суперпотужна зброя. Так, зброя може знищити людину, але погодься, о підприємливий Читачу, кому з того яка користь? А от слово, при правильному використанні залишає людину живою і…

Далі на твій розсуд, о справедливий і порядний Читачу.

Словом, тут я хотіла сказати, що бувають такі ситуації, коли слід виймати «револьвер» і доводити слушність своїх аргументів. А під поняттям «револьвер» розуміємо не тільки зброю: слово, створені нами обставини, тон голосу та інші засоби, котрі допомагають досягнути мети, коли тільки доброго слова мало. 




[1] Шлик – клобук, головний убір в монахів.


Post Tagged with

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>