Оповідь сорок восьма, у котрій один Майстер демонструє Читачеві мистецтво імпровізації

Ця оповідь о миролюбний Читачу, добра тим, що є доречною на будь-якому етапі освітнього процесу, коли засівається нива учнівських умів добрим, вічним, світлим. З неї можна починати урок, тренінг чи майстер-клас, нею можна їх і закінчувати, й між іншим її можна згадати десь посередині спілкування з учнями.

Роби так, як тобі буде зручно, о вигадливий Читачу.

Якось в одного Майстра бойових мистецтв навчався дуже здібний та старанний учень. Він буквально на льоту засвоював все, що демонстрував йому Майстер.

І згодом, досить швидко у порівнянні з іншими учнями, настав той час, коли Майстер сказав йому:

— Тепер ти знаєш все, що знаю я. Твоє навчання завершене.

Учень низько вклонився, чемно подякував і покинув Школу.

Якийсь час він тинявся містом у пошуку якоїсь роботи. І раптом в його голові майнула думка:

— Чекай-но, я ж вмію все, що вміє мій Вчитель, а він — один з кращих Майстрів країни. І якщо я знаю те, що знає він, то маю всі шанси перемогти його у двобої, тим паче, що в мене є суттєва перевага — я молодший.

Наступного дня хлопець викликав на двобій свого колишнього Вчителя і оголосив про цю мегаподію на все величезне місто.

І ось усі мешканці міста прийшли подивитися на бій майстрів. Довго тривав поєдинок, ані один, ані другий не міг взяти гору над іншим, бо кожен передбачав дії супротивника. Але в якусь мить Вчитель застосував досі незнайомий учневі прийом і той опинився у такій ситуації, що змушений був визнати свою поразку.

Після поєдинку учень з легким докором сказав Майстрові:

— Вчителю, ти ж казав, що навчив мене всьому, що знаєш сам. А цей прийом ти не показував мені.

Майстер усміхнувся і відповів:

— Це — імпровізація. Цей прийом я вигадав щойно — під час бою.

Якщо, о докладний Читачу, прискіпуватися до слів, то можна закинути Майстрові, що він таки лукавив, коли говорив учневі: «Тепер ти знаєш все, що знаю я», бо ж мусив він сказати й про імпровізацію. Але з іншого боку чи могло бути щось кращим уроком про імпровізацію за той, який згодом власним прикладом продемонстрував Майстер, прийнявши виклик свого учня?     

Щойно спало мені на думку, що, напевно, в цьому і мистецтво навчання — Майстер передбачає дії та вчинки свого учня, моделює ту чи іншу ситуацію та використовує її для яскравої демонстрації теми Уроку й завершує роз’ясненням того, що мав би засвоїти учень, якщо останній сам не здогадається. Десь так.

Проте, ми трохи відхилилися від теми, бо ж йшлося у нас з тобою, о креативний Читачу, про імпровізацію. І як навчити імпровізації? Як навчити цьому спонтанному творенню «тут і тепер»; цій гідній та влучній реакції на те, що відбувається довкола?

Єдине, з чим погоджуються всі, хто досконало володіє імпровізацією, є твердження, що вона народжується із досконалого майстерного володіння ремеслом і появі імпровізації передують тривалі повторення та вивчення уже існуючого разом зі збором необхідної інформації.

Й лише терпеливим і наполегливим вдається оригінально імпровізувати.

І веду я тебе, о впевнений Читачу, дорогою моїх слів до твоєї думки, котра, маю надію, зріє в глибинах свідомості твоєї — і вона промовляє: «Використовуй отримані знання лише для того, аби відштовхнутися від наявного та летіти до нового».

Зверни увагу, о шановний Читачу, на цю думку, адже вона є близькою родичкою одного з висловів самого Будди:

«Нічому не вір, немає значення, де ти це прочитав, чи хто це сказав, і не важливо, якщо це сказав я. Ваги воно набере лише тоді, коли буде співпадати з твоїм власним розумінням та твоїм власним здоровим глуздом».

Про що зрештою говорила і я, але іншими словами, ще на початку нашої мандрівки.