Google+

Оповідь п’ятдесят п’ята, у котрій Читач починає розуміти, де може бути закопано собаку

055_suit

Розпочну цю оповідь, о наполегливий Читачу, із пояснення, про яких ж собак йдеться.

Справа в тому (зрештою й зліва також) і, можливо, це тобі відомо, о освічений сучасними знаннями Читачу, і мої слова підтвердить будь-який не менш освічений за тебе психолог, психотерапевт чи інший фахівець із префіксом «психо» у назві своєї професії; словом буває так, що причиною сьогоднішніх проблем є вчорашні події.

До прикладу у золоті часи тисячі та одної ночі знала я одного охоронця у палаці падишаха. Він був хоробрим і відчайдушним авантюристом як ніхто інший нікого і нічого не боявся: ні шайтана, ні Аллаха, окрім собак. Уяви собі о Читачу, двометрового здорованя, схожого не невеличкий пагорб навіть маленька моська своїм дзявканням вводила у глибокий ступор, я вже не кажу про значно більших псів. Ну і як з таким ґанджем робити кар’єру? А він мріяв очолити СБУ — службу безпеки Упадишаха. Та кому він потрібен з такою вадою?

Але йому, о підприємливий Читачу, пощастило. Пощастило, бо була поряд я. Як вже говорилося вище, в ті золоті часи тисяча та одної ночі працювала я в нічну зміну, то ж вдень було багато вільного часу і я розважала себе по різному.

І от поклала я того охоронця на кушетку. Я ж жінка мудра і була знайома із усіма тогочасними психотехніками, втім, додавала східного шарму — до і після кушетки курили кальян. Й результат не забарився з появою. Після 5-го сеансу інсайт стрімко проріс крізь ґрунтовні думки та розпустився ніжним лотосом розуміння. Виявилося, о щедрий Читачу, що в дуже ранньому і безтурботному дитинстві налякала того охоронця втричі більша за нього собака і він навіть забув про це, говорячи мовою фахівця — витіснив обтяжені фрустрацією спогади в Ід, але у дорослому віці продовжував боятися наших чотириногих друзів.

Ось про такі «закопані собаки» йдеться у цій оповіді — ті набуті психологічні хиби вади, чи викривлення, які не усвідомлені, або мало усвідомлені, проте вони активно впливають на нашу щоденну поведінку, в тому числі пов’язану із діловою активністю.

Якщо таких у тебе нема, о досконалий Читачу, то честь і слава тобі.

І згадую я про них, бо це дуже і дуже важливо, адже сутність людини, її психологічно детермінована стратегія поведінки визначає її успіх та її вершини самореалізації. Простіше кажучи, якщо в когось хворе серце, то він вище третього поверху не підніметься. А якщо в кого вавка в голові, а в середині хаос та безлад, то жодні знання про бізнес навряд чи допоможуть, і тоді про яке управління грандіозними проектами може йти мова?

Хоча таки керують з вавками в голові… Тут я з тобою, о уважний Читачу, цілком згідна.

Та менше з ними, бо ж загалом у наших з тобою розмовах, о Читачу, йдеться про мудре управління своїм життям, всіма його сферами; про отримання задоволення від всього, що довкола тебе; про розвиток та самовдосконалення.

А випадок з охоронцем — найпростіше з того, що я бачила у цьому житті, о винятковий Читачу.

В одному самому звичайному місті самої звичайної країни жив-був дуже знаменитий та популярний кравець на ім’я Дімо. Носити костюм, пошитий цим майстром, вважалося за честь, і багато хто йшов на великі витрати, аби мати у своєму гардеробі шедевр від Дімо.

І ось одному з мешканців міста, назвемо його Катен, виповнюється 21 рік, він закінчує коледж і палає бажанням придбати костюм від Дімо.

Власних грошей на таке замовлення Катену не вистачило, тому він взяв у борг в друзів та завітав до кравця. Відвідини видатного Дімо супроводжувалися приємними відчуттями, але ще приємнішою Катену була увага до нього його друзів, після того, як він повідомив їм (звичайно, мимохідь, під час якоїсь розмови), що сам Дімо особисто шиє йому костюм.

І от настав урочистий день. Катен чекав його з величезним нетерпінням, і нарешті костюм, пошитий видатним, котрий ніколи не помиляється, Дімо з’явився на тілі Катена.

Але раптом відбулося щось дивне. Катен нічого не міг зрозуміти. Костюм зовсім не пасував йому — вочевидь він не відповідав розмірам його тіла і взагалі був не в його смаку.

Катен розгубився. Він не знав, що думати з цього приводу і що, врешті, йому робити. Ось перед ним видатний Дімо, досконалий Дімо, Дімо, котрий жодного разу не помилився. Прийшла довгоочікувана мить успіху, визнання усіма, хто довкола нього. Але костюм погано пасував йому. Що сказав би інший на його місці?

Катен був молодим, а тому усе ще сміливим (інші назвали б це відсутністю досвіду), він вирішив сказати те, що думав:

Пане Дімо, костюм чудовий, але праве плече довше лівого. Щось тут, здається, не так.

На незворушному обличчі Дімо з'явилася мудра поблажлива посмішка:

З костюмом усе гаразд, синку,сказав він. Просто тебе трохи скособочило. Стань-но ось так…

І Дімо легенько стукнув Катена по правому плечу. І тепер, коли Катена справді скособочило, костюм здавалося ідеально пасував до його плечей. А точніше було б сказати, що тепер його плечі пасували до костюма.

Проте Катен перебував у ще більшому здивуванні, однак мовчати, не став:

А осьде, на комірі, погляньте, скільки лишку.

Й знову Дімо обдарував хлопця поблажливою посмішкою, схожою на ту, яку ми частенько бачимо на обличчях дорослих, коли в них немає відповіді на серйозні запитання своїх дітей.

Розумієш, Катене, вся справа в тому, що ти неправильно стоїш, промовивши це, видатний Дімо легесенькоКатен навіть не зауважив, як кравець це зробив, підштовхнув Катена, і той набрав форми костюма.

Цим і визначався видатний талант Дімо; він підганяв людей під костюми, а не костюми під людей.

Катен вийшов від Дімо у костюмі, що ідеально пасував йому, однак йшов він при цьому скособочено, згорблено, піднявши одне плече вище іншого. Усім його друзям костюм сподобався. Катен насолоджувався їхніми схваленням і захватом. Як же йому пощастило, що сам видатний Дімо пошив йому цей костюм.

Але час йшов, і костюм Катена перестав викликати жваве захоплення серед його друзів та колег. Крім цього, у хлопця з’явилися болі в різних частинах тіла, та й дивні думки стали його турбувати.

Трапилася дивна річ. Його тіло продовжувало зберігати форму костюма, навіть коли він знімав його. Але ще більше турбував Катена той факт, що і його розум набув форми костюма, і він бачив навколишній світ горбатим і скособоченим. Цей костюм, до якого його допасував великий Дімо, зробив його фізичним, розумовим і емоційним калікою.

Катен втратив свою природну форму, власні думки, свою безпосередність, свою жвавість. Його здоров'я і душевний спокій були порушені, тому що енергія не могла більше вільно текти по його горбатим, скособоченим тілу та розуму…

Ось який костюмчик придбав собі Катен.

А що там в тебе у гардеробі, о яскравий та оригінальний Читачу?


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>