Google+

Оповідь сорок перша, котра виводить Читача на дорогу до одного безіменного містечка

Назву цього містечка ти, о далекоглядний Читачу, не знайдеш на жодній мапі, навіть на найдокладнішій. Не знайдеш по тій простій причині, що воно не має назви, яку можна було б на мапу нанести. І виходить для того, хто на ту мапу дивиться, аби прокласти свій подальший маршрут, містечка того просто не існує. Але ж воно є! І, незважаючи на незнання когось про нього, все ж таки може вплинути на життя того когось, якщо останній раптом зіб’ється з обраного маршруту й потрапить в це містечко без імені.

І, гадаю, якщо вже таке трапиться, то подорожній має повне право дати назву цьому містечку, вписати її в особисту свою мапу і відчути себе першовідкривачем нових земель, таким як Христофор Колумб, наприклад.

А тут, о шановний Читачу, зробимо маленьку зупинку, бо хоча й мета наша безіменне містечко, все ж довкола нас чудовий краєвид, багато розцяцькований соковитими фарбами з персональної палітри креативного Аллаха. А обабіч дороги на одному з дерев серед зеленого листя помітила я стиглий солодкий плід, який впевнена нагодує нас короткою, але цікавою бувальщиною.

 

Після того як Колумб відкрив Америку і повернувся в Іспанію, він став надзвичайно популярним і його часто запрошували на трапези вінценосні та впливові особи. І на одному з обідів якийсь пихатий дон зауважив:

А, зрештою, Колумбе, хіба ви зробили щось видатне? Це ж так просто сісти на корабель і доплисти до Нового Світу.

Колумб зі співчуттям подивився на співбесідника, потім взяв варене, ще в шкарлупі, яйце і запропонував усім присутнім:

Панове, ось яйце. Зробіть, будьте ласкаві, так, щоб воно сторчма стояло на столі.

За столом пройшовся тихий шепіт та хвиля легкого подивування — пропозиція звучала надто зухвало як для простого моряка серед еліти. Окрім цього всі розуміли, що виконати прохання було неможливо — як не став яйце, тупим кінцем чи гострим, воно однаково впаде на бік і покотиться. Через це ніхто не наважувався навіть взяти яйце в руку.

Колумб зачекав ще хвилю, далі схопив яйце і вдарив його тупим кінцем об стіл і, пошкодивши шкарлупу, поставив його сторчма й промовив:

— Це ж так просто панове.

 

Звичайно, все виглядає простим, коли вже знайдено рішення й саме тоді лунають вигуки:

— Пхе, та й ми самі до такого могли б додуматися.

Але ж не додумалися!

Тут, о Читачу, хочу звернути твою шляхетну увагу на те, що тільки одиниці здатні відчути й зрозуміти ідею з двох-трьох слів, побачити її перспективність у майбутньому (якщо така, звичайно є) й одразу, без зайвих роздумів, заплатити за неї гроші.

Для інших же людей є потреба в докладних описах проектів, бо їм конче необхідно бачити, що вони купують. «Бо що? Усього за десяток слів платити грубі гроші?». І хай це тебе не дивує, о Читачу, бо звикли вони оперувати грубою матерією. А як помацати ідею? Особливо, коли вона пропонує просте рішення, а в голові вовтузяться, наче вівці в кошарі думки: «О, шайтан, це ж так просто! І я міг би додуматися до такого. І чому я маю платити за це гроші?».

А ідею чи креативне рішення можливо лишень відчути. І відкрию тобі секрет – вони (ідеї) теж матеріальні, але зі значно тоншої матерії…

Поглянь, о Читачу ще один солодкий плід, сподіваюся такий же ситний, як і попередній. Виходить недаремно ми зробили цю невеличку зупинку.

 

Коли Мікеланджело висік свою знамениту статую Давида, міщани та знать прийшли, щоб побачити новий витвір мистецтва генія. Всі захоплювалися нею, окрім кардинала, котрий, щоб зайвий раз підкреслити свій авторитет та значимість, звик давати настанови та вносити свої корективи у будь-яку діяльність. І, звернувшись до Мікеланджело, він сказав:

Мені подобається ваша робота. Лишень… знаєте… Ось те місце, плече… Мені здається, там потрібно трошки стесати!

Що робити? Привселюдно сперечатися із кардиналом? Виключено він пихата, впливова, злісна людина, і Мікеланджело просто опиниться в опалі.

З іншого боку, твір довершений, йому нічого не бракує, і виконувати безглузді вказівки означало суперечити самому собі.

Потрібне креативне, нестандартне рішення. І Мікеланджело його знайшов.

В праву руку скульптор взяв молоток, а у ліву зубило та, непомітно, трошки мармурової крихти. Піднявшись драбиною, він починає стукати і, поступово висипаючи мармурову крихту, робить вигляд, що виконує вказівку кардинала.

Потім спустився і уточнив у кардинала:

Зараз краще?

Кардинал уважно поглянув і впевнено із задоволенням відповів:

Так! Зараз набагато краще!

 

Знаю, о підприємливий Читачу, тебе цікавлять креативні рішення у бізнесі, саме вони найліпше смакують тобі, мають для тебе вагу та цінність і тому почастую тебе ще й третім плодом — не з цього дерева, то з мого саду.

 

Французька система державного забезпечення чистих технологій на виробництві, застосувавши принцип самозалежності, прийняла закон, який ґрунтується на цікавому і креативному рішенні. Згідно цього закону підприємство має право набирати чисту воду для своїх виробничих потреб лише із водогону, розташованого нижче за течією, а водовідведення проводити вище за течією. Традиційно все відбувається навпаки — беруть воду зверху, зливають — знизу.

Уявляєш, о Читачу ці схеми?

Тобто, якщо завод буде недобросовісно очищати викиди у воду, то сам першим від цього і постраждає.

 

Просто до геніальності. Виникає самомотивація, так би мовити.

Тож будь мудрим, о шановний Читачу, коли представлятимеш свої креативні ідеї покупцю. І спершу відчуй його і створи необхідну обгортку для свого інтелектуального продукту, якщо в цьому, звичайно, є необхідність.

Тож будь мудрим, о шановний Читачу, коли купуватимеш чиїсь креативні ідеї і спершу відчуй той інтелектуальний продукт, якою б привабливою не була його обгортка.

І наразі досить, ходімо далі, ми ж збиралися завітати у містечко без імені.


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>