Google+

Оповідь п’ятдесят друга, котра розповідає Читачеві, чому трапляються кризи

— О, Аллах, за що ти мене караєш?

До твого відома, о шановний Читачу, як мені повідомив один зі службовців господніх, колись небесна канцелярія щодня вщент наповнювалася численними мессиджами, котрі починалися з цього, певною мірою риторичного, запитання. І з огляду на наше партнерство, тільки тобі, о Читачу, і тільки по великому секрету, відкрию тобі одну таємницю. Зі слів того ж таки службовця господнього, у небесній канцелярії внесли поправку до основного закону про звернення громадян, згідно якого, усі звернення усні, письмові, електронні, цифрові, ментальні, котрі містять у будь-якій зі своїх частин запитання: «О, Аллах, за що ти мене караєш?», а також інші запитання та твердження за суттю своєю схожі на нього, вважаються спамом (небажаним повідомленням), тому не розглядаються і автоматично видаляються зі Всевишнього Сервера.

Через це, раджу тобі, о креативний Читачу, звертатися до Аллаха якось інакше.

Один старий віз на своїх санях жінку з малою дитиною. Починався ясний і дуже холодний ранок, дорога була засипана снігом, і сани просувалися вперед повільніше, аніж зазвичай.

Невдовзі старий зауважив, що починає замерзати. Він поглянув на своїх пасажирів й побачив, що їм теж дуже зимно, особливо жінці. Вона вже починала втрачати свідомість, і старий почав тривожитися за її життя.

Раптом старий забрав у жінки дитину, виштовхав її з саней та поїхав собі далі. Якийсь час жінка просто стояла і з жахом в очах дивилися вслід саням, котрі везли геть і її дитину, і надію на порятунок. Потім вона оговталася і побігла навздогін за саньми, викрикуючи прокляття на адресу злого старого.

Коли старий зрозумів, що з жінкою нарешті все в порядку, він зупинив коня, посадив жінку в сани й сказав їй:

— Тепер все буде добре. Я повинен був зробити це, інакше ти б загинула.

Інколи так само з нами чинить милосердний Аллах (чи дозволяє комусь так чинити). Всевишній висаджує нас зі своєї колісниці копняком під зад, аби ми пробудилися від сну, позбулися ілюзій, або шкідливих звичок; чи там ще для чогось. Тільки є один нюанс — він не має змоги пояснити нам, як зробив це старий у оповідці, чому він це зробив, бо ми маємо самі це зрозуміти та змінитися у відповідності до нових поглядів на своє буття.

А може Аллах випробовує нас на міцність, щоб взнати чи вартує доручати нам важливу місію? Так само як «білі хакери» на замовлення розробників атакують їхні сайти і комп'ютерні мережі, аби оцінити їх рівень надійності та виявити прогалини, щоб потім провести необхідні вдосконалення…

Як бачиш, о Читачу, ми знову опинилися перед густим лісом сотень відповідей на одне запитання: «О, Аллах, за що ти мене караєш?». Додам до них ще одну — криза може трапитися і просто через безграмотне управління наявними матеріальними, інтелектуальними та людськими ресурсами. І тут вже, о підприємливий Читачу, навіть й Аллах не допоможе, бо той, хто робить добро дурному, той намарно витрачає свій час.

Один учень запитав свого наставника:

— Вчителю, щоб ти сказав, якби взнав про моє падіння?

— Вставай!

— А наступного разу?

— Вставай знову!

— І скільки це може продовжуватися — все падати і вставати?

— Падай і піднімайся, поки живий! Адже ті, хто впав і не піднявся, мертві.

Це не означає, о кмітливий Читачу, що після підйому обов'язково має трапитися падіння. Йдеться про те, що якщо вже трапилося з тобою падіння, то є сенс знаходити і силу, і волю для підйому. А то, знаєш як буває: сила є, воля є, а сили волі нема.


2 Responses so far.

  1. s1gh6 коментує:

    От, шановний авторе, читаю Ваші оповідки і намагаюсь вийти із подібної кризи – кризит ідей. Стомився мозок креативити і край. Сумую… І читаю… Може, десь на сторінках надихнеться… 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>