Google+

Ненормальне мислення

«– Ти нормальний?!

– А кому потрібний нормальний копірайтер?»

Корпоративний діалог

– Чим ти займаєшся?

– Чищу туалети в літаках. Щодня багато бруду, сміття, лайна – смердюча робота.

– То чому ж ти не зміниш свою роботу?

– Кинути авіацію? Та ніколи у житті!

 Один з тих прекрасних анекдотів, котрий, якщо можливо так висловитися, має подвійне дно:

1. Нормальна реакція. Почувши його люди починають сміятися чи всміхатися. Вони бачать наївність персонажу, його зарозумілість, десь пихатість, бажання маленьке смердюче лайно подати як велику солодку цукерку.

2. Ненормальна реакція. Однак погляньмо трохи інакше на ситуацію. І ми побачимо чудову роботу HR авіакомпанії, де працює той чоловік. Менеджер з персоналу зміг продати йому цю посаду разом зі значущістю її професійного наповнення для авіації.

Розвивати пункт другий далі будемо в іншому місці та в інший час.

Зараз цей анекдот демонструє нам вміння бачити більше там, де зазвичай видно щось одне – типове.

Звикла, себто нормальна, реакція на вхідну інформацію у вигляді анекдоту представлена у пункті 1; а незвичний – не нормальний погляд на цю ситуацію з несподіваними висновками бачимо у пункті 2.

Чи так. Є такий жарт:

«Робін Гуд впадав у глибокий ступор, коли зустрічав людину із середнім рівнем достатку».

Ну з багатими Робін Гуду було все зрозуміло – грабувати їх. З бідними також все ясно – віддавати їм гроші. А от що робити з людьми середнього рівня? Грабувати? Чи давати їм гроші?

Наскільки треба бути не нормальним – відмінним від інших, аби поглянути на Робін Гуда саме так, як автор цього жарту?

Втім, я би висловився трохи інакше: наскільки треба бути вільним і безтурботним, щоб з легкістю переходити з одного погляду на інший, від одного стереотипу до іншого і так далеко, що аж виникає щось нове?

Гадаю такий спосіб постановки питання є найбільш слушним, бо так видається, що з межі стереотипів ми навряд чи вийдемо[1], адже, навіть, у поведінці та стилі креативних людей ми помітимо певні стереотипи. Однак ми можемо гнучко і легко змінювати ті стереотипи чи створювати нові – більш ефективні.

Звісно, таким чином ми покидаємо межі норми – колись і кимось визначеної. Й створюємо нову норму.

І те, що було нормальним вчора стає ненормальним сьогодні. Й інколи тільки тому, що так вважає більшість: 

Жив-був король, і він керував своїм королівством. Посеред королівства була криниця, із котрої усі пили воду. Якось вночі з’явилася відьма і отруїла воду в криниці. Наступного дня усі мешканці королівства, окрім короля, випили води, і всі, окрім короля, зійшли з розуму.

Усі піддані зібралися на головній площі і сказали: «Нам потрібно позбутися короля, бо наш король з’їхав з глузду».

Правитель довго думав, що ж робити у цій ситуації. І, врешті, ввечері король пішов до криниці і випив води.

Зранку усі люди святкували, тому що на їхню думку, до їхнього короля повернувся здоровий глузд.

А інколи до зміни норми призводить група авторитетних керівників експерименту:

Одного разу вчені взяли стандартну велику клітку і посадили в неї 5 стандартних мавп. А до стелі прив’язали в’язку стандартних бананів, поставивши під ним стандартну драбину.

І ось одна з мавп, котра зголодніла найбільше від інших, рушила до драбини з конкретним наміром дістати банани і втамувати свій голод. Щойно вона торкнулася драбини, вчені відкрили кран і облили зі шлангу УСІХ мавп дуже холодною водою.

Згодом вже інша мавпа намагалася заволодіти бананами. Та вчені тут як тут, знову відкривають кран і зі шлангу поливають УСІХ мавп дуже холодною водою.

І таких процедур було декілька.

Потім вчені просто ВІДКЛЮЧИЛИ ВОДУ.

Наступна дуже голодна мавпа робить спробу таки поїсти і йде до драбини. Щойно вона це робить, інші мавпи хапають її, вочевидь боячись потрапити під дуже холодний душ.

Далі вчені забрали одну мавпу і замінили її на нову, котра вперше в такому товаристві і нічого не знала про дуже холодний душ. Звісно, вона помітила свіжі банани й одразу полізла за ними. На превеликий жах, вона фізично відчула на собі супротив інших мавп — ті просто не дали їй жодного шансу дістати банани, вочевидь боячись потрапити під дуже холодний душ. Після третьої спроби нова мавпа зрозуміла, що бананів їй не дістати і змирилася зі своїм становищем.

А вчені, зауваживши поведінку нової мавпи, забрали з клітки ще одну з перших п’яти мавп, а замість неї помістили нову мавпу. І тільки-но новачок спробував дістати банани усі інші четверо дружно атакували її, причому також і та, котру замінили першою (вона робила це з особливим ентузіазмом).

Таким чином вчені заміняли мавп так довго, поки у клітці опинилося 5 мавп, котрих дуже холодною водою не поливали, але котрі нікому не дозволять дістати банани.

Чому?

ТОМУ ЩО ТУТ ТАК ПРИЙНЯТО.

Як показує експеримент з мавпами покинути межі норми – колись і кимось визначеної – буває складно, хоча б тому, що ми навіть і не задумуємося над її існуванням, а надто над її походженням.

Загалом саме поняття «норма» дуже суб’єктивне, інертне і є по суті суспільним набором правил чи моделей поведінки для спільного існування у спільному часо-просторі. Інакше кажучи, якось наші близькі чи далекі пращури домовилися, або сильніший вказав слабшому, щось «погано», а щось «добре» і все. Звичайно, згодом ми вносимо зміни у поняття «норма», але ж це треба домовлятися чи демонструвати силу.

Через це поняття «норма», якщо й, навіть є конструктивною, однаково відстає від потреб сучасної людини на теперішньому етапі її еволюції.

Але це не означає, що слід зневажати оту «норму». Просто змініть ставлення до неї.

Врешті, якщо вірити усім Авторам, котрі пишуть про творче мислення, то не нормальним, власне є той спосіб мислення, яким ми послуговуємося зазвичай. Ненормальним в сенсі неправильного використання функціоналу мозку. Метафорично висловлюючись, у переважній більшості життєвих ситуацій ми своїм головним комп’ютером тупо забиваємо цвяхи.

А якщо подавати таку інформацію у контексті «теорії змови[2]», то на смак життя буде точно гірким, сірим та малоперспективним. 

Divide et impere[3]

Ось основний ідеологічний постулат, котрий свідомо чи інтуїтивно застосовується практично всюди для більш ефективного і надійного управління людьми. Також і на рівні психології особистості, що має свій термін у психіатрії – шизофренія – роздвоєння особистості.

Принаймні, на думку спадає саме цей діагноз – шизофренія, коли в одному зверненні (реклама сигарет) розміщено два протилежного спрямування, такі, що виключають один одного стереотипи сприйняття об’єкту реклами:

Курити приємно

Курити шкідливо

Цікаво, правда? Ми, держава, дбаємо про ваше здоров’я, тому лякаємо вас негативними наслідками від споживання певного продукту. Але якщо ми вже так дбаємо про ваше здоров’я, то чому дозволяємо існувати у нашій країні такому шкідливому продукту? Бо то є вигідно: отримувати податки і акцизні збори від продажу шкідливих продуктів.

Та годі з цим. Не секрет, що затурканим людям легше продавати. Відтак вигідно, аби більшість платоспроможної, активної цільової аудиторії перебувала у вузьких межах – у резервації під назвою «НОРМА».

Але копірайтер така істота, що він за своїм професійним визначенням час від часу, принаймні, на роботі має бути не нормальним.

І почнемо з того, а що заважає нам стати ненормальним?

Розповім вам казочку «Про золотого зайця[4]» (яку ви вже, напевно, чули, однак прочитайте ще раз)

Сталося так, що одна чаклунка зробила парубкові, головному герою казки, пропозицію, від якої він не міг відмовитися, бо інакше його чекала смерть – вона зажадала від нього золотого зайця, природний ареал проживання якого знаходився неподалік – у найближчому лісі.

Однак цей факт зовсім не означав, що зайця легко піймати. До того ж хлопець не мав жодного уявлення, як братися до цього дивного полювання, тому в нього були всі підстави дуже засмутитися.

Втім, на його щастя, йому симпатизувала донька чаклунки. Вона і запропонувала парубкові свою допомогу.

І от хлопець з дівчиною пішли на лови. Вони швидко дісталися лісу, знайшли нору, де, згідно останніх свідчень єгерів та мисливців,  жив золотий заєць, і дівчина сказала парубкові:

– Я піду в нору і буду гнати золотого зайця на тебе. А ти пильнуй тут біля виходу і лапай все, що буде виходити із нори, бо то і є золотий заєць.

Полізла дівчина у нору. За деякий час із нори вилізла старенька бабця. Хлопець дуже поважав старших людей, тому низенько їй вклонився, чемно привітався, побажав довгих літ життя. Бабця щось прошамкала у відповідь та й пішла геть.

Щойно старенька розчинилася у зелені найближчих кущів, як з'явилася дівчина:

— Ну що, злапав зайця?

— Та не було ще поки зайця, — відповів хлопець.

— І що, ніхто не виходив із нори? — допитувалася дівчина.

— Та бабця старенька виходила, — сказав парубок.

— І що ж ти її не затримав? — суворо запитала дівчина.

— Та вона така стара, що ледь не сиплеться. І взагалі, як то так можна старших людей хапати? — дивувався хлопець.

— Дурню! Це ж і був золотий заєць! — розсердилася дівчина і знову полізла в нору, наказуючи парубку. — Пильнуй цього разу краще, лови все, що буде із нори вилазити.

Хлопець ствердно закивав головою і намірився діяти рішуче.

Не минуло й п'яти хвилин, як із нори вилізла гадюка, відкрила свою пащу із роздвоєним язиком і гострими зубами, з яких стікала отрута, та й зашипіла на хлопця. Парубок не на жарт злякався, аж побілів весь і закляк на місці. А гадюка шусть у траву і зникла.

За мить вилізла з нори дівчина і одразу до хлопця:

— Ну, маєш вже зайця?

Парубок лишень руками розводить, мовляв, не було зайця.

— Як не було? — не повірила дівчина. — Невже ніхто з нори не вилазив?

— Гадюка вилазила, — признався хлопець.

— І чому ж ти її не схопив? То ж і був золотий заєць, — заявила дівчина.

— Та я злякався, — мусив визнати хлопець.

А дівчина йому:

— Ну, добре. Йду я втретє. Але це наша остання спроба, як не впіймаєш золотого зайця цього разу, то вже ми тут жодного не знайдемо.

І знову полізла дівчина в нору. А хлопець зібрався з духом і дуже серйозно налаштувався.

Довго чекати йому не довелося. Згодом з нори вилетіла невеличка пташка. Парубок без жодного вагання одразу кинувся до неї, зняв свою шапку і давай скакати, махати руками. Та все даремно, пташка цвірінькнула й полетіла поміж дерев високо у небо.

Коли вилізла з нори дівчина, то вона, побачивши сумний і розчарований вираз обличчя парубка, сама здогадалася, що й цього разу золотий заєць їм не дістався…

Уявімо собі, що золотий заєць — це нова ідея, яка живе у глибокій норі, себто у нашій підсвідомості чи деінде. Звісно, вона не усвідомлена, і ми не маємо жодного уявлення про неї і не знаємо, як її звідти дістати (тобто усвідомити), а інколи навіть і не підозрюємо про її існування.

Але в цілому виглядає так, що ідеї є, вони всюди, питання в тому, аби їх усвідомити: усвідомити простим шляхом чи усвідомити у так званих творчих муках.

Проте ми знаємо дещо про себе — про Людину (у казці її символізує Парубок), котра так чи інакше вирішує певні життєві задачі (у казці Чаклунка). Конкретно які? На разі це не дуже важливо, бо всіх їх об'єднує одне — щоб вирішити ці задачі, потрібна нова цікава ідея (Золотий Заєць). Тому і вирушає парубок на лови золотого зайця.

На допомогу парубку приходить Дівчина, яка розуміється на зайцях, вочевидь володіє певним підходом. І що чи кого символізує вона? Можливо, вона — та що дарує натхнення — Муза — одна з дев'яти покровительок мистецтв і творчості. А можливо, йдеться про креативні методики чи інший інструмент, що допомагає: по-перше, знайти потрібну ідею у підсвідомості; по-друге усвідомити цю ідею.

Зупинимося на варіанті креативних методик. Їх є багато, але принцип дії для всіх схожий — виведення мислення за межі звиклих образів і стандартних стереотипних поглядів та створення нової точки відліку для побудови асоціативного ряду, що врешті приводить до знаходження нової ідеї.

Іншими словами, щоб побачити небо у всій його красі, а не його куций фрагмент з екрану телевізора, ми маємо, як мінімум, вийти із будинку та підняти догори голову. Але інколи так ліньки підіймати свою дупу з канапи. І ми вдовольняємося образом неба, запропонованим нам оператором через об'єктиви телекамер, і, відповідно, телевізійне небо дещо спотворене,як мінімум уявленням оператора про небо.

Ось парубок стоїть біля нори та чекає з’яви золотого зайця. І останній не забарився зі своєю появою. Втім, хлопець пропускає його повз себе. Тобто методика спрацювала — ідея з'явилася, але щось завадило її остаточно усвідомити. Що саме?

Просто у хлопця була одна особливість, певні рамки назвемо їх «надмірне благоговіння перед старістю» чи «надмірна чемність», чи «надмірна моральність», і саме ці рамки поставили парубку табу-заборону на прийняття певних рішень та вчинення певних, зауважте, життєво важливих для нього дій.

Уявіть, якби ми відмовлялися їсти смачне і поживне тістечко тільки тому, що у нашої бабці немає зубів. Дивно, правда?

Певні рамки заважають нам зважитись на нестандартний крок, також вловити певну ідею, бо про певні речі думати категорично заборонено, а робити їх і поготів.

Ось така ще ремарка з матюками:

В банк заходить поношений мужик. Його зустрічає приваблива співробітниця:

Вітаю! Що бажаєте?

Я можу зробити вклад у вашому йо*****у банку?

Як ви можете так казати? Ви ж в банку!

От я і хочу зробити йо****й вклад в цьому б********у банку!

Я зараз покличу начальство!

На **й начальство! Мені, б***ь, треба вклад зробить!

Співробітниця зі сльозами на очах ображено тікає геть, через пару секунд підходить начальник:

В чому справа?

Я виграв с***і п'ять мільйонів у ї*****ій лотереї і хочу покласти цю х***у купу грошей у ваш б*******й банк!

І ця п**** відмовилась вам допомогти?!

До дідька манірності, ми тут заробляємо гроші. Чи як?

Друга з'ява золотого зайця (Ідеї) в образі гадюки виявила, що, крім вузьких рамок, в хлопця присутній страх. Хлопець злякався наслідків своїх дій. Бо ж раптом, коли він схопить гадюку, та його смертельно вжалить?

І парубок знову втратив шанс зловити золотого зайця — усвідомити нову ідею.

Кажете, особисто ви з гадюкою би впоралися? Та, будь ви на місці парубка, навряд чи це вам допомогло. Адже у кожного свої страхи. І спеціально для вас з нори вилізло би те, що вас найбільше жахає.

Зрештою, страх, чи, радше, хвилювання певною мірою є природним станом перед якоюсь важливою подією, перед початком пошуку, перед впровадженням нового — я ж бо в такій ситуації, коли роблю щось вперше, так би мовити входжу туди, де ще ніхто не бував. Перед серйозними перемовинами чи перед тренінгом буває я хвилююся. Проте не біжу світ за очі від страху. І якби так було, з моєї поведінки щонайменше дивувалися б.

І коли людина чогось надмірно боїться, до прикладу, осоромитися перед велелюдним натовпом, то ідея цікавого і грандіозного масового шоу ніколи не з'явиться у її голові.

Щодо епізоду, коли золотий заєць явив себе втретє у вигляді пташки, то парубкові не перешкоджали ані стереотипи, ані страхи — він без вагань взявся ловити птаха. Та й цього разу досягнути мети йому не вдалося.

Чому?

Йому бракувало певних навичок і вправності.

Так само і генерація нових ідей потребує систематичного, практично щоденного тренінгу, що стосується як загального інтелектуального розвитку, так і прикладного засвоєння методик, які сприяють творенню нового.

 

Ось і казочці кінець, а хто слухав – молодець.

І що ми почули?

 

Креативне мислення — природний, притаманний розумній людині інтелектуально-інтуїтивний спосіб аналізу існуючої та синтезу нової інформації.

Проте в силу різних причин, в основному як наслідок традиційних дій (ритуалів), спрямованих на консервацію певного типу суспільних взаємин (суспільного ладу), збереження так званого status quo у популяції, креативне мислення і новаторство обмежуються у більшості представників цієї популяції.

І два основні стримуючі чинники розвитку нових ідей це — стереотипи (упередження) і страх (боязнь).

Щойно нам вдалося окреслити певне умовне коло, що містить в собі речі, котрі заважають креативно мислити.

Однак не будемо зациклюватися на пошуку недоліків, хоча і їх слід позбутися, а розглянемо й те, що допоможе нам знаходити нове.

Та спочатку практична вправа.

 

Практична вправа № 9

І хоча вам видасться, що ви це робили, однак зробіть знову – напишіть, що вам заважає нестандартно мислити? А що допомагає?

Також пропоную зробити один експеримент. Оберіть якийсь наявний стандарт, якусь норму, переверніть її з ніг на голову і напишіть про це коротку історію / оповідання / казку.

Ну наприклад: колеса всюди круглі. А що було би якби колеса стали квадратними? Якщо виникає думка: «Блін, фігня якась», значить все гаразд, тобто чим безглуздішим ваш опис, тим краще.

По суті вам варто дозволити бути собі всередині блазнем і не боятися, що хтось сміятиметься над вами.  


[1] А якщо вийдемо, то навряд чи захочемо повертатися.

[2] Коротко: глобальне управління планетою Земля малочисленою купкою обраних.

[3] Розділяй та володарюй.

[4] Насправді – це уривок з казки «Яйце-райце».


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>