Google+

Оповідь сорокова, у котрій біле молоко перетворюється на прозору воду

Одразу, о мудрий Читачу, по свіжих слідах, залишених джейраном твоїх вражень після попередньої оповідки, розповім тобі наступну, котра вичерпно і яскраво описує у суті своїй одну із ситуацій, яка свідчить, що у спілкуванні з такими людьми вже давно слід підкріпити добре слово авторитетним револьвером.

Існує також, о шановний Читачу, й інша думка. Бо можна поглянути на цю оповідку як на опис рольової гри, в яку можна зіграти, щоб виявити чи не час застосувати до певної групи людей крім доброго слова ще й револьвер.

Отже, послухай і вирішуй, де і як застосовувати нові знання, почерпнуті з цієї оповіді.

 

Одного разу запитав падишах:

Скажи-но, Бірбал, розум у всіх людей однаковий чи у кожного свій?

Володарю Світу! Хіба не чули ви приказки: «Усі розумні думають однаково»! Суть її ось у чому: про будь-яку справу люди міркують по-різному, хто на що здатний, але щойно йдеться про їх вигоду — тут всі думають однаково.

— Як це так? Голови різні, а думки в них однакові? — здивувався падишах.

— Ну, тут усе просто. Але якщо ви не вірите, можу хоч завтра це довести, — відповів Бірбал.

— Ось і добре, — погодився падишах.

Наступного дня з самого ранку Бірбал з дозволу падишаха наказав садівникам спустити воду із великого басейну, що стояв біля палацу в саду. Порожню водойму він звелів накрити величезним білим простирадлом. Потім він розіслав по всьому місту вісників, котрі оголосили наказ: кожний городянин повинен принести в сад падишаха глек молока і вилити його в басейн.

Ближче до вечора міщани почали сходитися з глечиками до палацового саду. Ледь піднявши простирадло вони спорожняли свої глеки.

Кожний собі своє знав і міркував так: «В басейн наллють так багато молока, що нічого страшного не станеться, якщо виллю глечик води, на щастя ввечері не видно». І кожен, виливаючи воду, думав, що всі інші принесли молоко. 

Зранку падишах і Бірбал прийшли до басейну. Бірбал наказав садівнику зняти простирадло. І що ж? Басейн був заповнений водою, в ньому не було ані краплини молока. Падишах оторопіло дивився на таке видовище і ніяк не міг зрозуміти у чому ж річ.

Покровителю бідних! Усі розумні думають однаково — тепер ж ви переконалися на власні очі, наскільки є правдивою ця приказка. Чи не так?

— Ніби воно й так, Бірбале, — з сумнівом відповів падишах. — Та мені поки чомусь не віриться, треба ще раз усе перевірити. Але тепер я займуся цим особисто.

Бірбал не став сперечатися. 

 

Подальші походеньки падишаха я не буду описувати. Нам достатньо й цього.

Можливо я і помиляюся, о всезнаючий Читачу, але тільки з добрим словом до таких людей навряд чи вартує підходити. Вочевидь, такий стиль життя «Моя хата з краю — нічого не знаю» став звичною для них і диким бур’яном вкоренився у головах їхніх, заглушивши пагони єдності, дисципліни та відповідальності корпоративної культури. 

А кожному відомо, щоб бур’ян виполоти треба таки сил прикласти.

І хай боронить тебе, о підприємливий Читачу, Аллах від такого колективу однодумців та соратників.


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>