Оповідь десята, котра яскраво змальовує Читачеві примарність результатів конкурентного стилю життя

Балакучі джини, о високошанований Читачу, ласі до того, щоб послухати якусь цікаву оповідку. І не здивуюся, якщо виявиться, що ці інколи незримі для людей розумні істоти, створені Аллахом з вогню, супроводжують нас та насолоджуються разом з тобою, о Читачу, барвистими килимами моїх історій, зітканих із вдало підібраних слів та вкриті химерним візерунком подій. Втім, джини люблять також і розповісти повчальну казку чи навіть стати одним з її позитивних героїв, що само по собі тільки додає їм честі та нашої поваги.

І якби трапилося тобі зустріти одного з джинів, бажано доброго і такого, що вірує в Аллаха або звільнити його з глека, лампи чи пляшки, то від нього ти почув би таку оповідку…

Якось молодий і ще досить нерозважливий Вітер раптом загордився і кинув виклик самому Сонцю — древньому як Світ і наділеному мудрістю від самого Аллаха.

Вітер, створюючи неабиякий гармидер: здіймаючи хвилі над морем; перевертаючи каміння на землі; крутячи вихори смерчів, пихато вихвалявся:

— Дивися, Сонце, я сильніший від тебе! Хіба ти можеш як я здіймати цілі гори під Небеса та кидати їх, наче піщинки, у вируюче море, здіймаючи шалене цунамі?!

Мудре Сонце мовчало.

А невгамовний Вітер ширяв повсюди, думаючи, в який би ще спосіб продемонструвати свою силу.

І тут Вітер запримітив подорожнього, котрий зодягнутий у дорожній халат з тюбетейкою на голові, неквапом йшов дорогою, міряючи кроки своїм костуром.

— Дивися, Сонце! — радісно гукнув Вітер. — Зараз я своєю силою зірву з цього нікчемного смертного його халат і тюбетейку, пошматую їх та вирву з його безсилих рук костур.

Мудре Сонце мовчало.

Вітер, наче біснуватий шакал, накинувся на подорожнього і почав дути з такою силою, що той ледь не впав. Та чоловікові вистачило сил встояти. І він, схилившись, щільніше закутався у халат, міцно тримаючи костур рукою, притиснув її до грудей, а іншою рукою притримуючи тюбетейку на голові, повільно, але продовжував свій шлях.

У Вітру аж щоки роздулися і здавалося, що вони ось-ось луснуть від надмірної натуги. Проте марно — подорожуючий так і лишився у халаті, в тюбетейці та з костуром в руках.

Мудре Сонце мовчало.

Врешті Вітер стомився, втихомирився і, віддихуючись, всівся на гілля саксаулу, котрий ріс при дорозі.

А тим часом Сонце мовчи спрямувало свої лагідні і теплі руки-промені на чоловіка.

Подорожній на мить спинився, пошепки подякував Аллаху за те що Вітер затихнув, підставив своє обличчя Сонцю, задоволено посміхнувся, насолоджуючись теплом, і рушив далі.

Згодом йому стало спекотно, адже Сонце пригрівало все сильніше і сильніше, і сильніше. Подорожній на ходу зняв свій халат. Ще за декілька десятків кроків подорожній вже обливався потом. А, пройшовши ще трохи, він вирішив зробити привал. Чоловік сів край дороги в короткій та дірявій тіні саксаулу, поклав поряд з собою костур, зняв тюбетейку і витер нею спітніле обличчя.  

Хитнувши гіллям саксаулу, Вітер стрімко полетів геть.

Мудре Сонце мовчало.

І наприкінці джини, о дорогий Читачу, зазвичай додають:

— Сонце зробило те, що воно зробило, радше із прихильності до подорожнього, аби Вітер врешті зрозумів хибність своїх поглядів та полишив чоловіка у спокої.

Мені навіть складно дібрати слів, щоб щось сказати, о красномовний Читачу. Тому обрамлю цю блискучу і дорогоцінну, наче добірний діамант, оповідку золотом свого мовчання.

Хм… Та хіба я тут, аби мовчати? Ні, в жодному разі. Нехай мовчать ті, кому нічого сказати. А Шахразада, волею Аллаха, завжди має що сказати. Тому додам до твоєї, о Читачу, скарбнички мудрості ще один золотий динар.

В автомобільній компанії «» на подвір'ї біля одного з цехів до перекладини, підпертої двома стовпами, прив'язана ланцюгом важка чавунна куля.

Усім бажаючим, переважно гостям, партнерам чи клієнтам представник компанії пропонує взяти в руки кувалду і, вдаряючи нею об кулю, розхитати її.

Уяви, о мрійливий Читачу, людина обіруч бере кувалду, розмахується нею, щосили б’є по кулі. Кувалда відскакує, ледь не виривається з рук, а куля практично лишається нерухомою. Зазвичай після 5-ої, 6-ої спроби руки самі опускаються і людина повною мірою розуміє усю безглуздість своїх дій.

Тоді представник компанії пропонує легенько хитнути кулю лише одним пальцем. Людина  погоджується і їй вдається ледь-ледь, але зрушити кулю з місця. Далі, використовуючи інерцію руху кулі та її маятниковий принцип руху, людині вдається розхитати кулю ще сильніше. І ще сильніше.

  Думаю, о Читачу, ти добре собі все це уявляєш.

І, впевнена, розумієш який підхід до спілкування з людьми є більш продуктивним. Тобто, коли ти, о підприємливий Читачу, будеш пропонувати свій товар чи послугу споживачам, тиснучи на них, шарпаючи, шантажуючи, з галасливою вимогою негайно тут і тепер зробити вибір на твою користь, то твій бізнес швидко перетвориться на виснажливу рутинну діяльність, позбавлену будь-якого задоволення.

А бридкі волохаті ноги з копитами цього агресивно-руйнівного підходу виростають із принципу конкуренції, котрий активно пропагується і впроваджується у бізнесове життя.

А конкуренція в свою чергу породжена страхом, заздрістю і злістю, зерно яких, наче бур'ян, ще проростає в людських серцях, знищуючи світлі пагони творчого начала, посіяного всеосяжним Аллахом. 

І з наступної оповіді, о допитливий Читачу, ти дізнаєшся більше…