Google+

Оповідь шоста, у котрій безпородний кіт продається дуже дорого і без мішка, і без будь-яких гарантій на майбутнє

Спрямуй свій шляхетний погляд, о Читачу, ліворуч. Саме зараз наша невтомна трудівниця гарба проїжджає повз одну антикварну лавку, з господарем котрої я добре знайома.

Ні, ні. Зупинятися не будемо. Достатньо того, що я розповім тобі, о вдячний Читачу, одну оповідь про нього.

 

Якось в цю антикварну лавку зайшов покупець. І перше, що він побачив, так це кота, котрий — не може бутипокупець не вірив своїм очам, пив молоко з невеличкої старовинної і дуже рідкісної чаші.

— Тутанхамон, IV-е сторіччя до нашої ери, — одразу визначив цінність цього раритету покупець і для годиться пішов оглядати інші предмети старовини.

За деякий час, вже прощаючись, він принагідно глянув на кота, який досі продовжував пити молоко з безцінної чаші та сказав антиквару:

— Шановний, а може продасте мені кота?

— З якого це дива? — здивувався господар.

— Розумієте, я самотня людина. Й інколи хочеться, особливо довгими зимовими вечорами, щоб поряд була бодай якась жива істота, — пояснив покупець і додав. — А цей кіт припав мені до серця. Такий красень.

— На жаль, шановний, — відмовив антиквар. — Цей кіт улюбленець усієї нашої родини. Без нього і сім'я наша не сім'я.

— А якщо я заплачу 75 умовних одиниць? — запропонував чоловік.

— Та ні, — махнув рукою господар. — Ми до нього дуже звикли.

— 100, — підняв ціну покупець.

— А що я скажу дітям? — натомість запитав антиквар. — Вони будуть ридати і довго сумувати, а їхні сльози, викликані не мною, а кимсь іншим, крають моє серце, наче гострий ніж.

— 150, — не вгавав покупець.

— До того ж моя дружина розпиляє мене на тисячу шматків, — відповів на це антиквар і додав. — Причому двічі: спочатку за те, що продав кота, а потім за те, що образив дітей.

— 250 умовних одиниць, — знову підняв ціну покупець і продовжив наполягати. — За такі гроші ви купите з десяток котів. Та ще й ощасливите мене. Адже я такий самотній і вже майже звик до цього красеня, — покупець поглянув закоханим поглядом на кота, котрий на той час вже закінчив з молоком і чистив свою шерсть.

Антиквар задумався, наморщив чоло і врешті погодився:

— Грець з ним. Забирайте.

Щасливий покупець швидко розрахувався, взяв кота, поглянув на чашу і сказав:

— Господарю, а може продасте мені за 20 умовних одиниць також і його блюдце. Я бачу він до нього дуже звик.

— Ви що з глузду з'їхали!? — вигукнув антиквар. — Це ж Тутанхамон, IV-е сторіччя до нашої ери — безцінна річ.

— А чого ж ви з неї кота годуєте? — тремтячим голосом запитав покупець.

— Шановний, ви вже третій, хто за сьогоднішній день придбав у мене кота за 250 умовних одиниць, — пояснив антиквар, дістаючи з під прилавка наступного кота.

 

Погодься, о Читачу, ця оповідь гідна того, щоб бути записаною на скрижалях твоєї довготривалої пам'яті. Адже вона, наче вправна танцівниця, демонструє нам, якими звивистими шляхами може втілюватися певна стратегія: антиквар мав мету — заробити гроші і про те, як він це робив ти, о Читачу, вже мав нагоду щойно прочитати.

Також вона, як ти, о здогадливий Читачу, очевидно, зауважив, показує нам особливості безструктурного управління (про котре ми ще згадаємо під час нашої мандрівки), бо антиквар не говорив прямо: «Купіть, прошу пана, безпородного кота за 250 умовних одиниць», що було би повним безглуздям, а створював необхідні умови, щоб покупець сам прийшов до висновку: «Куплю-но безпородного кота за 250 умовних одиниць».

Окрім вищезгаданих безперечних достойностей цієї оповіді, є ще один нюанс, на якому, з огляду на притаманне мені з раннього дитинства прагнення до докладності та об'єктивності, я зупинюся детальніше.

Адже по великому рахунку антиквар нагадує (але це лишень припущення) старого досвідченого, посивілого на ниві шахрайства та облуди павука, котрий розвісив липкі тенета людської жадоби, щоб без жалю і докорів сумління вправно ловити засліплених можливістю легкої наживи жертв.

Та з іншого боку і сам покупець далеко не щира людина і залюбки ловить рибку в каламутній воді — він затіяв свою гру, але саме цього і чекав антиквар — хитрість покупця була лишень частиною чужого плану. Саме через це він і постраждав.

Тому з погляду моралі можна вважати, що совість антиквара перед Аллахом чиста, бо яке їхало, таке й здибало.

Я все сказала і в останньому слові до цієї оповіді зауважу: «Чим менше у нас вад і хиб (психологічних, емоційних, розумових, духовних), тим складніше шахраям обдурити нас»

Щойно, о дорогий Читачу, мені, наче стигле яблуко, спала на думку ідея щодо вирішення проблеми злочинності. Вона, як і все геніальне, проста. Людям достатньо просто вдосконалюватися та робити все для свого особистісного зростання. І тоді у цілому світі не знайдеться жодного шахрая, здатного обдурити таку Людину — мудру, досвідчену, справедливу та впевнену в собі.


 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>