Оповідь тринадцята, у котрій все починається з вовка (вигаданого і реального), а завершується рекламою

У тому ж кишлаку, згадуваному мною у попередній оповіді, трапилася ще одна історія, котра передається його мешканцями від батька до сина. Вона, о допитливий Читачу, здатна розширити й так широке коло твоїх знань.

Скажу більше — вона відома тобі, ти чув її неодноразово. А згадую я про неї лишень для того, щоб звернути твою, о Читачу, дорогоцінну увагу на її невидиму на перший погляд грань, яка засвітиться сяйвом розуміння, щойно освітимо ми її світлом ліхтаря мудрості.

 Отже жив-був у тому кишлаку пастух. Щоранку він виганяв громадську череду на пасовище, а щовечора повертався назад.

Що ж, робота проста — лежи собі на сонечку, дихай свіжим повітрям та пильнуй, щоб бува якась овечка, раптом втративши орієнтацію, не заблукала у густому лісі, котрий зеленою стіною ріс поряд із пасовищем.

З часом стало пастуху нудно. Невідомо мені, о Читачу, з якої причини позбавив милосердний Аллах цього чоловіка здорового глузду, але саме останнього йому дуже бракувало.

Замість того, щоб урізноманітнити виконання своїх безпосередніх обов'язків гідними в очах Аллаха справами, пастух не придумав нічого кращого як розважатися дурним жартом.

Одного дня він раптом заволав:

— Вовк! Вовк! Рятуйте!

Односельчани, почувши його крики про допомогу, кидали усі свої справи, озброювалися хто чим міг — від палиць до рушниць, та чимдуж бігли на пасовище і… І замість вовка побачили веселого пастуха, який неймовірно тішився із їх серйозного та войовничого вигляду — він покотом валявся не землі від реготу.

За декілька днів знову фальшива тривога:

— Пробі! Вовк! Рятуйте!

Знову люди відривалися від своїх справ і бігли на пасовище, аби побачити як весело їхньому пастухові.

Так тривало десь з місяць. Пастух розважався, люди даремно бігали на пасовище.

І одного разу Аллах, вочевидь він, бо ж все його руках, зробив так, що з лісу вискочив справжній вовк. Пастух аж побілів від страху.

— Вовк! Люди, справжній вовк! — голосніше, ніж зазвичай, горлав він.

Та цього разу люди й вухом не повели і ніхто не прийшов йому на допомогу.

Зайве тобі говорити, о обізнаний у казках Читачу, що оповідь ця радить нам не зловживати довірою людською, та наочно ілюструє як брехня призводить до плачевних результатів; хоча вже й сказала.

Проте, якщо, о проникливий Читачу, поглянути уважніше, то стає очевидним ще один цікавий висновок.

Пастух протягом тривалого часу сам собі робив погану рекламу серед своєї цільової аудиторії (односельчан); активно позиціонував себе як безсоромного брехуна. І в результаті, по великому рахунку, його ж реклама його й занапастила. У людей встиг сформуватися стійкий стереотип — з пастухом немає сенсу мати жодної справи.

Як ти, о уважний Читачу, щойно пересвідчився реклама працює і допомагає, або заважає не тільки великим корпораціям і малим та середнім фірмам, а й простим пастухам. І в цьому немає нічого дивного, адже реклама невід'ємна частина нашого з тобою, о Читачу, життя (приватного й ділового). І хочемо ми цього чи ні, ми рекламуємо себе своїми словами, вчинками та працею.

Я можу, о шановний Читачу, навести тобі багато прикладів до щойно сказаних слів, проте лишаю тобі насолоду дослідити це самому — поспостерігати за собою, за колегами, друзями, родичами й побачити хто і як себе рекламує.

Ну, добре, один приклад.

Промовляючи у телефонній розмові з партнерами по бізнесу просту фразу: «Доброго дня, вас турбує…», крім основного повідомлення — привітання, є й додаткове — рекламне: «Я, той хто приносить турботи і навантажує тебе ними». Натомість, сказавши: «Доброго дня, вас вітає…», виникає інше емоційне забарвлення образу того, хто промовляє ці слова, створюється інший імідж — позитивний, доброзичливий, життєствердний.

Подумай над цим, о відкритий до всього нового Читачу.

Чи в тебе раптом виник когнітивний дисонанс?