Google+

Оповідь п’ятдесят перша, котра навряд чи щось прояснить

Оце запитання із попередньої оповідки: «А що ж залишиться?», о багатогранний Читачу, дуже підступне, тому що пошук відповіді на нього може порушити твій звиклий і такий приємний спосіб життя. Адже конкретну відповідь ззовні, від когось ти навряд чи отримаєш, хіба якісь натяки — шукати слід у собі.

Тому, о прагматичний Читачу, можеш сміливо переступити через цю оповідь, наче через невеличкий рівчак і йти далі, а я швидко наздожену тебе, тільки залишу одну цидулку… О, ніби на замовлення і папірчик валяється на дорозі нікому не потрібний. До слова, хтось вчинив надто нерозважливо, даремно папером розкидається — в дорозі буває таке, що маленький клаптик за щастя. Пам'ятаю, була зі мною одна історія, коли по великій нужді… А втім, обійдемося без таких подробиць…

Учень запитав у свого майстра:

— У мене трапляються напади люті і я хочу від неї звільнитися, але не можу. Що мені робити?

Майстер не промовив жодного слова у відповідь, просто поглянув глибоко в очі своєму учню, але так, що той аж впрів від несподіванки. Учневі хотілося порушити мовчанку, однак він не наважувався це зробити. Врешті майстер посміхнувся й промовив:

— Дивно! Я все шукав та шукав, проте не зміг віднайти люті всередині тебе. Покажи мені хоча б дещицю люті тут і тепер.

Учень відповів:

— Вона не завжди тут. Вона з'являється раптово. Як я можу показати її зараз?

Майстер знову усміхнувся і сказав:

— Тоді це не твоя істинна природа, яка залишається з тобою завжди; і якби твоя лють була частиною тебе, ти зміг би показати її мені. Коли ти народився, її з тобою не було. Коли ти помреш, її з тобою не буде. Ця лють — не ти. Десь є помилка. Йди і подумай! Йди! Медитуй!

Ти таки прочитав, о цікавий до нового Читачу. Однак я тебе попереджала ще на самому початку, що ця оповідь навряд чи щось проясняє. Але поглянь, на зворотній стороні, щойно написаної мною цидулки, є ще якийсь текст. Гм… Написано наче собака лапою.

Дорослий пес, побачивши мале цуценя, котре ганялося за своїм власним хвостом, запитав:

— Навіщо це ти робиш?

— Я вивчив філософію, — відповіло цуценя. — Я вирішив усі проблеми світобудови, які не змогла вирішити жодна собака раніше; я дізнався, що найкраще для собаки це — щастя і що щастя моє — у хвості; тому я і ганяюся за ним, а коли піймаю, він буде мій.

— Синку, — сказав пес, — я також цікавився світовими проблемами і маю свою думку про це. Я теж осягнув, що щастя є чудовим для собаки і що щастя моє — у хвості, втім, я помітив, що куди б я не йшов, що б не робив, він йде за мною: мені не потрібно за ним ганятися.

Я тобі скажу, о щирий Читачу, що тебе дратує чи бентежить. Справа в тому, що ці дві оповіді говорять про «ЩО», про «ДЕ», десь частково і про «КОЛИ», але зовсім не роз'яснюють «ЯК», тому й виникає після їх прочитання певні сум'яття, розгубленість та нерозуміння щодо того, а що ж відбувається довкола.

Але й це згодом мине. Гав.


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>