Google+

Оповідь п’ятдесят дев’ята, у котрій Читачеві трапляється багато колод, але це не суботник

059-koloda

З приводу цієї оповіді пригадується мені, о доброзичливий Читачу, Буратіно зі своїм довгим носом й тато Карло зі своїм довгим ножем, котрий того носа отим ножем і вкорочував. Бо не вкладалося, бачиш-но, о Читачу, в голові татка, що його син може мати іншого носа, аніж в нього. Проте дерев'яного хлопчиська Аллах обдарував неабиякою наполегливістю, і врешті, тобі відомо, о Читачу, кожен лишився при своєму: Буратіно з довгим носом, а тато Карло з довгим ножем.

І зауваж о Читачу, якщо ти читав казку про Буратіно (власне про Буратіно, а не про Піноккіо), без довгого носа не було б пригод у Буратіно і не здійснив би він свою мрію, не було би у нього того, що він в результаті отримав.

Але моє чуйне серце підказує мені, що варто згрубша нагадати тобі, о шановний Читачу, про Буратіно та його довгого носа, щоб ти зрозумів — те, що нам дає милосердний Аллах для чогось нам таки потрібно і слід бути природним, самим собою, замість того, щоб глибоко закопувати свої таланти. Як то кажуть: «Всередині кожного з нас спить геній. І щодня все міцніше та міцніше»…

Коротко, о Читачу, про Буратіно.

І от, вирізав тато Карло із поліна Буратіно з довгим носом. Однак як не вкорочував перший другому носа, нічого з того не виходило, бо ніс одразу знову виростав (до слова у деяких містично-езотеричних колах вважають, що Автор таким чином у своєму творі зашифрував послання про невмирущість лінгаму — чоловічого начала).

І от, у комірці тата Карло, саме тим довгим носом Буратіно випадково проштрикнув полотно із намальованим на ньому казаном над вогнем, бо думав він що намальоване є справжнім (уявляєш, о Читачу, як інтерпретують цю сцену в деяких містично-езотеричних колах?).

І от, якось втрапив Буратіно до рук злого Карабаса-Барабаса, власника лялькового театру. І вже би загинув дерев'яний хлопчисько, якби мимохідь не промовився про полотно з намальованим вогнищем і казаном над ним.

І от, щойно почув Карабас-Барабас про полотно, так і відпустив Буратіно й дав йому на додачу аж п'ять золотих — шалені на той час, о Читачу, гроші. Бо саме за тим полотном…

Далі розповідати не буду, все що мені потрібно я сказала, а як тобі, о цікавий Читачу, потрібно більше, прочитай казку Олексія Толстого «Пригоди Буратіно».

Тепер подумай, о допитливий Читачу, що було би, якби татові Карло вдалося вкоротити хлопцеві неслухняного носа. Еге ж, нічого не було б — згорів би Буратіно, наче якесь поліно, підсмажуючи вечерю бородатого Карабаса-Барабаса. Згорів би Буратіно ні за цапову душу і все через те, що тато вкоротили дитині носа, бо думали: «Хіба можливо так, щоб син мій був з таким носом?! Це ж не естетично! А потім, що ж люди про мене, як батька, говорити будуть?». Чи щось інше він там собі думав, вже не пригадую.

А тепер від поліна перейдемо до колоди. І, як я тобі о працьовитий Читачу, казала, це — не суботник, хоча така заувага є зайвою, адже часи вже давно не ті й навряд чи колода буде асоціюватися в тебе, о Читачу, із суботниками, якщо ти взагалі знаєш, що таке суботник.

О, були деньки! Особисто сам вождь світового пролетаріату нарівні з демосом[1] і охлосом[2] тягав на своїх кволих плечах важкі колоди. І, як кожен поважаючий себе вождь, він залишив по собі не тільки оцю загадку про скромну участь свою у суботнику, а й створив численні письмові праці, з яких я процитую тобі лишень шість слів: «Вчитися, вчитися і ще раз вчитися», В. І. Ленін.

А від себе додам, що під цим твердженням свій підпис поставили б і Будда, і Лао-Цзи, і Конфуцій, і Чжуан-Цзи, словом будь-хто із поважних та видатних майстрів.

Але повернемося, о Читачу, до колод. Відверто кажучи я й сама не думала, що лежать ті колоди так далеко у моїй свідомості і що нам з тобою, о терпеливий Читачу, прийдеться перейтися  через… Ну ти пам'ятаєш, о Читачу, про що ми щойно говорили. Та недаремно ми здолали цей маленький відрізок нашої великої мандрівки — оповідь варта цього.

Одного разу Ангел Господній привів людей до лісу, де на галявині лежала велика купа однакових за розміром колод. І сказав їм Посланець Неба:

— Нехай кожен з вас візьме по колоді і рушаймо усі разом до незвіданих земель. Там з цих колод ми збудуємо нове місто.

Люди довіряли Ангелу, тому кожен без зайвих думок і слів взяв свою колоду й незабаром всі вирушили в далеку дорогу.

Йшли вони йшли, терпляче долаючи кілометри. Та ось одному з тих людей почало видаватися, що його колода найважча зі всіх. Він заздрісно роззирався довкола і щораз більше переконувався у своєму віруванні. Врешті він зійшов з дороги у кущі і там значно вкоротив свою колоду й продовжив шлях.

Згодом люди опинилися перед широким і глибоким урвищем. Кожний із подорожніх перекинув через урвище свою колоду і таким чином здолав цю перешкоду. І лише той, хто вкоротив свою колоду, не зміг потрапити на іншу сторону.

Єдине, чого зараз, саме в цю мить бракує цій оповіді, так це слів Франциска Асизького: «Жити так, щоб змінювати все, що можна змінити в даний момент; спокійно ставитися до того, що в даний момент змінити не можливо; та вміти відрізняти перше від другого».

Думаю ці слова актуальні і для бізнесу. Так само, як є актуальним для бізнесу те, що не слід вкорочувати життя своїм талантам, дарованим нам щедрим і милосердним Аллахом, якими б важкими ті таланти не були.


[1] Демос (грец.) – вільне населення древньогрецьких міст-держав, котрі мали всі громадянські права, в тому числі й право на володіння рабами.

[2] Охлос (грец.) – велике скупчення людей, натовп, бидло, простацтво.


 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>