Google+

Оповідь тридцять сьома, у котрій праця камінь точить у прямому і переносному сенсі

Скажу відверто, о доброчесний Читачу, згадка про золоті динари завжди позитивно, наче вранішнє сонце на квітуче поле, впливає на мій настрій, викликаючи нові цікаві думки. А якщо ще й взяти в руки реальний золотий динар, то взагалі — посмішка на обличчі засяє і в голові ідея засвітиться.

А, оскільки поряд зі мною мандруєш ти, о кмітливий та дотепний Читачу, то без жодних сумнівів стверджую, що згадка про динар позитивно впливає й на тебе, позаяк з ким поведешся, того й наберешся.

Гм, за логікою, о шановний Читачу, мала б і я чогось набратися від тебе. Що ж, поживемо, побачимо, на все воля Аллаха. Головне, аби в тебе, о справедливий Читачу, склалася правильна думка про Шахразаду.

До сказаного вище мушу додати: «Не динаром єдиним…». І крім динарів мені радість у житті приносять також й діаманти, сапфіри, гарні вбрання, мудрі книги, стародавні манускрипти і праця. Так, о щирий Читачу, я хоч й донька візира і від народження просто таки купаюся у розкоші, та все ж, хвала Аллаху і моїм батькам, завжди цінувала кожен золотий динар.

Звісно, праця моя більше інтелектуального характеру, але я шаную працю чоботарів, каменярів, двірників, пекарів, шевців, водопровідників. І якщо милосердний Аллах у призначенні моєму вирішив би подарувати мені Долю ремісника, то прийняла б я її усім своїм серцем і чесно та терпеливо виконувала б свою місію.

І, певно, так колись було — у минулих життях, бо з якого б це дива мала б я таку щасливу долю у цьому втіленні? Аллах справедливий, а мудрість його сягає думкою крізь простір та час до найвіддаленіших світів…

Візьми ж цю оповідь, о Читачу, вона простого походження, але красномовніша за сотню суфіїв, бо промовляє і словом, і ділом.

 

На початку XIV сторіччя у Центральній Європі будували один з найкращих соборів. Керівником робіт був монах. Йому доручили слідкувати за роботою усіх чорноробів та ремісників. І ось монах вирішив подивитися, як працюють каменярі…

Підійшовши до першого каменяра, він сказав:

Брате мій, розкажи мені про свою роботу.

Каменяр відірвався від роботи і відповів різким голосом, сповненим злості і роздратування:

Як бачиш, я сиджу перед кам’яною плитою метр у висоту, півметра у довжину і ширину. З кожним ударом різця по цьому каменю, я відчуваю як зникає частинка мого життя. Подивися, мої мозолисті руки грубі та натруджені. Моє обличчя змарніло, а волосся стало сивим. Ця робота ніколи не закінчиться, вона продовжується безкінечно, кожного дня, кожної миті. Це виснажує мене. Де задоволення і втіха? Я помру задовго до того, як збудують цей собор.

Монах підійшов до другого каменяра.

Брате мій, сказав він, розкажи мені про свою роботу.

Брате, відповів каменяр тихим, спокійним голосом, як ти бачиш, я сиджу перед кам’яною плитою метр у висоту, півметра у довжину і ширину. З кожним ударом різця по цьому каменю, я відчуваю, що створюю життя і майбутнє. Дивися, я зміг зробити так, щоб моя сім’я жила у гарному будинку, набагато кращому, аніж той, де виріс я. Мої діти ходять до школи. Без сумніву, вони досягнуть у житті більшого, ніж я. І все це стало можливим завдяки моїй роботі. Я віддаю собору своє вміння, і він також обдаровує мене.

Монах підійшов до третього каменяра.

Брате мій, сказав він, розкажи мені про свою роботу.

Брате, відповів каменяр голосом, сповненим радості і широко посміхнувшись, — бачиш, я сиджу перед кам’яною плитою метр у висоту, півметра у довжину і ширину. З кожним дотиком різця до каменя, я відчуваю, що я висікаю свою долю. Поглянь, ти бачиш, які прекрасні риси проступають з каменя. Сидячи тут, я не тільки працюю, втілюючи своє вміння і своє ремесло, я роблю свій вклад в те, що ціную і в що вірю. Всесвіт, віддзеркалений у соборі, воздасть кожному з нас. Тут, біля цього каменя, я знаходжуся у гармонії з собою, і я знаю, що, хоч і не побачу цього собору завершеним, він буде стояти ще тисячу років, уособлюючи те, що в нас істинно, і слугуючи меті, заради якої Всемогутній послав на цю землю мене.

Монах пішов і деякий час роздумував над тим, що почув. Він заснув спокійним сном, який вже давно не приходив до нього, а наступного дня він зняв з себе повноваження керівника робіт і запропонував цю посаду третьому каменяреві.

 

Воістину, о Читачу, мудрий Аллах подбав про все.

І лише глупота людська, вибудовуючи фантоми та міражі, заманює вглиб у безживну пустелю незадоволення собою, де крім спекотного неспокою та спраги незрозумілого бажання немає нічого. Хоча є. Є ще дрібний пісок рутини і буденності, який поволі засмоктує розум, потрапляє прямісінько в Душу, засипаючи собою Мрію.

Щасливий той, о шановний Читачу, хто в праці своїй, якою б вона не була, вбачає творчість та реалізацію власних талантів.

Знаю, о освічений Читачу, у тебе є своя думка з цього питання і ти хотів би її висловити, а можливо й довести, що десь я помиляюся.

Та розповіла я цю оповідь не для того, аби здіймати вітром слів в океані душі твоєї хвилі обурення й урагани заперечень. Тому просто перегорни цю сторінку й послухай наступну оповідь.


 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>