Оповідь тридцять сьома, у котрій праця камінь точить у прямому і переносному сенсі

Скажу відверто, о доброчесний Читачу, згадка про золоті динари завжди позитивно, наче вранішнє сонце на квітуче поле, впливає на мій настрій, викликаючи нові цікаві думки. А якщо ще й взяти в руки реальний золотий динар, то взагалі — посмішка на обличчі засяє і в голові ідея засвітиться.

А, оскільки поряд зі мною мандруєш ти, о кмітливий та дотепний Читачу, то без жодних сумнівів стверджую, що згадка про динар позитивно впливає й на тебе, позаяк з ким поведешся, того й наберешся.

Гм, за логікою, о шановний Читачу, мала б і я чогось набратися від тебе. Що ж, поживемо, побачимо, на все воля Аллаха. Головне, аби в тебе, о справедливий Читачу, склалася правильна думка про Шахразаду.

До сказаного вище мушу додати: «Не динаром єдиним…». І крім динарів мені радість у житті приносять також й діаманти, сапфіри, гарні вбрання, мудрі книги, стародавні манускрипти і праця. Так, о щирий Читачу, я хоч й донька візира і від народження просто таки купаюся у розкоші, та все ж, хвала Аллаху і моїм батькам, завжди цінувала кожен золотий динар.

Звісно, праця моя більше інтелектуального характеру, але я шаную працю чоботарів, каменярів, двірників, пекарів, шевців, водопровідників. І якщо милосердний Аллах у призначенні моєму вирішив би подарувати мені Долю ремісника, то прийняла б я її усім своїм серцем і чесно та терпеливо виконувала б свою місію.

І, певно, так колись було — у минулих життях, бо з якого б це дива мала б я таку щасливу долю у цьому втіленні? Аллах справедливий, а мудрість його сягає думкою крізь простір та час до найвіддаленіших світів…

Візьми ж цю оповідь, о Читачу, вона простого походження, але красномовніша за сотню суфіїв, бо промовляє і словом, і ділом.

На початку XIV сторіччя у Центральній Європі будували один з найкращих соборів. Керівником робіт був монах. Йому доручили слідкувати за роботою усіх чорноробів та ремісників. І ось монах вирішив подивитися, як працюють каменярі…

Підійшовши до першого каменяра, він сказав:

— Брате мій, розкажи мені про свою роботу.

Каменяр відірвався від роботи і відповів різким голосом, сповненим злості і роздратування:

— Як бачиш, я сиджу перед кам’яною плитою метр у висоту, півметра у довжину і ширину. З кожним ударом різця по цьому каменю, я відчуваю як зникає частинка мого життя. Подивися, мої мозолисті руки грубі та натруджені. Моє обличчя змарніло, а волосся стало сивим. Ця робота ніколи не закінчиться, вона продовжується безкінечно, кожного дня, кожної миті. Це виснажує мене. Де задоволення і втіха? Я помру задовго до того, як збудують цей собор.

Монах підійшов до другого каменяра.

— Брате мій, — сказав він, — розкажи мені про свою роботу.

— Брате, — відповів каменяр тихим, спокійним голосом, — як ти бачиш, я сиджу перед кам’яною плитою метр у висоту, півметра у довжину і ширину. З кожним ударом різця по цьому каменю, я відчуваю, що створюю життя і майбутнє. Дивися, я зміг зробити так, щоб моя сім’я жила у гарному будинку, набагато кращому, аніж той, де виріс я. Мої діти ходять до школи. Без сумніву, вони досягнуть у житті більшого, ніж я. І все це стало можливим завдяки моїй роботі. Я віддаю собору своє вміння, і він також обдаровує мене.

Монах підійшов до третього каменяра.

— Брате мій, — сказав він, — розкажи мені про свою роботу.

— Брате, — відповів каменяр голосом, сповненим радості і широко посміхнувшись, — бачиш, я сиджу перед кам’яною плитою метр у висоту, півметра у довжину і ширину. З кожним дотиком різця до каменя, я відчуваю, що я висікаю свою долю. Поглянь, ти бачиш, які прекрасні риси проступають з каменя. Сидячи тут, я не тільки працюю, втілюючи своє вміння і своє ремесло, я роблю свій вклад в те, що ціную і в що вірю. Всесвіт, віддзеркалений у соборі, воздасть кожному з нас. Тут, біля цього каменя, я знаходжуся у гармонії з собою, і я знаю, що, хоч і не побачу цього собору завершеним, він буде стояти ще тисячу років, уособлюючи те, що в нас істинно, і слугуючи меті, заради якої Всемогутній послав на цю землю мене.

Монах пішов і деякий час роздумував над тим, що почув. Він заснув спокійним сном, який вже давно не приходив до нього, а наступного дня він зняв з себе повноваження керівника робіт і запропонував цю посаду третьому каменяреві.

Воістину, о Читачу, мудрий Аллах подбав про все.

І лише глупота людська, вибудовуючи фантоми та міражі, заманює вглиб у безживну пустелю незадоволення собою, де крім спекотного неспокою та спраги незрозумілого бажання немає нічого. Хоча є. Є ще дрібний пісок рутини і буденності, який поволі засмоктує розум, потрапляє прямісінько в Душу, засипаючи собою Мрію.

Щасливий той, о шановний Читачу, хто в праці своїй, якою б вона не була, вбачає творчість та реалізацію власних талантів.

Знаю, о освічений Читачу, у тебе є своя думка з цього питання і ти хотів би її висловити, а можливо й довести, що десь я помиляюся.

Та розповіла я цю оповідь не для того, аби здіймати вітром слів в океані душі твоєї хвилі обурення й урагани заперечень. Тому просто перегорни цю сторінку й послухай наступну оповідь.