Google+

Вступне слово друге, котре нагадує Читачеві дещо із життєвої історії Шахразади

Більш ніж впевнена, о бездоганний і щасливий Читачу, що тобі відома у всіх подробицях, достатніх для повноцінного розуміння, та частина мого, доброзичливо подарованого мені Аллахом, життя, коли я змушена була майже 3 роки щоночі тішити слух царя Шахріяра дивними казками і не заради розваги, а в ім’я власного спасіння та спасіння дочок мусульманських. Інакше золотиста нитка життя мого та безлічі інших дівчат передчасно увірвалася б.

Проте мої численні чесноти, шляхетне виховання, порядність та щира повага до співбесідника підказують мені, що варто коротко, в двох словах пригадати, як все починалося. Також я підозрюю, що ця повчальна і вельми цікава історія мого (і не тільки мого) життя стане міцним та надійним містком до нових моїх оповідей.

 Тож сталося так, о хоробрий Читачу, що до царя Шахріяра завітав його брат цар Шахземан. Приїхав він сповнений смутку та горя. І ніщо, так, принаймні, здавалося йому, не могло звеселити серця його, бо причиною самуму[1], який перетворив щедрий виноградник душі його на безплідну пустелю, стала подружня зрада благовірна дружина зляглася з чорним рабом.

Втім, саме у палаці свого старшого брата, Шахземан зумів повернутися до попереднього – щасливого, радісного, сповненого розвагами життя. І причиною його блискавичного зцілення стала знову ж таки подружня зрада на цей раз вже дружина Шахріяра віддалася чорному рабу. А Шахземан став випадковим свідком цього непристойного вчинку і тугі лещата образи на весь, створений Аллахом світ, відпустили його серце, бо в ту мить подумав він собі: «Це більше того, що трапилося зі мною».

Шахріяр, помітивши разючу зміну у настрої брата, розпалений вогнем цікавості, став наполягати, щоб той розповів йому все, не приховуючи жодної події.

І Шахземан оповів йому все від початку до кінця: як він, отримавши листа від брата, вирушив в дорогу; як пригадав, що забув одну річ і змушений був повернутися до свого палацу; як застав свою дружину із чорним рабом і безмірно засумував від того; і, врешті, як тут у палаці Шахріяра став випадковим свідком розпусності дружини свого брата.

Певна річ, Шахріяр не повірив. Тоді Шахземан, кмітливість якого відома далеко за межами мусульманського світу, запропонував брату зобразити від’їзд на полювання, а за деякий час повернутися і побачити, чим буде займатися його дружина у відсутність свого чоловіка, призначеного їй всемогутнім Аллахом.

Як здогадується проникливий Читач цієї книги, і, впевнена, тисяч інших книг, Шахріяр повернувся і нишком підгледів шалену оргію в саду зі своєю дружиною в головній ролі. І розум вилетів із його голови.

Тоді промовив він Шахземану:

Вставай, підемо негайно, не потрібно нам царської влади, доки не побачимо кого-небудь, з ким трапилося таке ж саме, що й з нами. Інакше смерть для нас краща, аніж життя!

І вирушили сонцесяйні брати в дорогу. І Ангели, покровителі подорожей, керовані Аллахом, були прихильні до них, бо на першому ж привалі біля соленого моря з води аж до неба здійнявся чорний стовп та попрямував до них. У братів душа втекла у п’яти і вони рятувалися тим, що вилізли на верхів’я найближчого дерева.

І вже з місця своєї схованки вони побачили велетенського джина зі скринею на голові. Іфрит розташувався на відпочинок під деревом, на котрому ховалися царі, дістав зі скрині меншу скриньку і вже з неї вийшла молода вродлива жінка.

Скоро джин міцно заснув, а жінка помітила обох братів, дуже зраділа і під страхом смерті, о підла і низька шантажистка, примусила благородних, тих, що шанують і словом, і ділом Коран мужів, що живуть згідно законів Шаріату, світочів для своїх підданих, лягти з нею. І не було в них іншого виходу, бо у випадку їх відмови підступна жінка обіцяла розбудити джина, а той вкоротив би їм віку так швидко, що брати не встигли б промовити літеру Аліф.

Щойно брати закінчили, жінка почала хизуватися намистом із 570-ти коштовних перснів і кожен вона отримала в дарунок від окремого чоловіка, після того, як він мав з нею справу, образно кажучи «на гіллястих рогах іфрита».

Не складно здогадатися, що численна колекція жінки поповнилися ще на два персні.

Після такої несамовитої пригоди обидва царі дуже здивувалися і промовили один до одного:

Ось іфрит, і з ним трапилося щось гірше, аніж з нами. Схожого не ставалося ще ні з ким.

Повернувшись у своє місто, Шахріяр відділив голови від тіла усім учасникам баченої ним оргії, в першу чергу своїй дружині.

Та цього йому видалося замало. Осліплений образою і приниженням від подружньої зради, Шахріяр почав щодня брати незайману дівчину, для того, щоб провести з нею лише одну ніч, а зранку відрубати їй голову.

За три роки штучно створеного царем відбору, у місті не лишилося жодної дівчини потенційної нареченої (старих дів не рахуємо). Одні вже загинули, інші змінили адресу, прописку і підданство.

Тому одного дня візир Шахріяра, мій батько не мав кого привести в царські опочивальні, що звісно, візира дуже засмутило, позаяк хочеш, не хочеш, а мусиш віддавати когось зі своїх доньок, себто мене Шахразаду, чи мою молодшу сестру Дуньязаду.

Дізнавшись про причини суму мого батька, я поспішила заспокоїти його та добровільно вирушила до палацу Шахріяра.

Коли ж ввечері великий повелитель зажадав задовольнити нестримне бажання плоті своєї, я удавано заплакала, пояснюючи свої сльози тим, що хочу попрощатися зі своєю сестрою.

Привели Дуньязаду. А далеко за північ, після того, як Шахріяр здобув численні перемоги на своєму ложі (не без моєї допомоги, звичайно), сестра моя промовила слова, котрі я їй ще вдень порадила сказати:

Заклинаю тебе Аллахом, сестро, розкажи нам щось, аби швидше минули ці нічні години, сповнені нудного безсоння.

Залюбки, якщо дозволить мені досконалий цар, ховаючи посмішку відповіла я.

Почувши такі слова, цар, котрий неймовірно страждав від безсоння, надзвичайно зрадів, що має нагоду послухати розповідь, і дозволив.

Після цієї однієї ночі, минула ще тисяча. І щоночі на кінчику свого гострого язика я мала нову цікаву казкову історію для Шахріяра. І щоранку цар відкладав мою страту до наступної ночі, щоб дізнатися чим закінчиться розпочата мною казка…

 

Перепрошую, о незрівнянний Читачу, що обміняла стільки твого дорогоцінного часу на вже відому тобі розповідь про мою скромну персону. Але зауваж, о Шановний, що керувало мною виключно піклування про тебе. Тому я змушена була пригадати деякі деталі та події, без яких розповідь моя була би глевкою, наче недопечений хліб.

Також осмілюся нагадати тобі, о ясновельможний Читачу, хай збагатить Аллах твою голову новими терабайтами пам’яті, що історія ця необхідна нам як переправа, що з’єднує між собою минуле і сьогодення, котре в свою чергу вже скоро поведе нас у щасливе майбутнє, якщо на це воля Аллаха, звичайно.



[1] Самум – спустошливий піщаний ураган у пустелях Середньої Азії та Африки.


Post Tagged with

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>