Google+

Оповідь дев’ята, в котрій Читач знайомиться із золотим зайцем та дізнається дещо про те, що ж саме деколи декому заважає креативно мислити

Облишимо, о ґречний Читачу, глибокодумні наші занурення у безкрайній океан власного єства. Воно, звісно, справа корисна, і деяким, особливо вправним і досвідченим пірнальникам, вдається підняти з дна підсвідомості не поверхню свідомості справді коштовні речі, чого, врешті, і тобі бажаю, о вірний своєму слову і думці Читачу.

Тим паче, о шановний Читачу, що попереду усіх відомих мені оповідей, котрі наче величезний табун породистих арабських коней, здіймаючи куряву зі слів, образів та асоціацій, кочують у моїй голові, гарцює одна кобилиця, гордовито на мене поглядаючи, і тим самим натякаючи мені, що час тобі, о Читачу, познайомитися з нею.

І хай не дивує тебе, о Читачу, що оповідь ця з’явилася перед твої допитливі очі, в котрих віддзеркалюється небесна блакить, у подобі кобилиці, але розповідатиме тобі про зайця. Адже ми говоримо не про простого зайця, а про золотого… І тут би мені пасувало за прикладом поважних мудреців багатозначно підняти вказівний палець догори, проте утримаюся від цього руху, бо, між нами кажучи, о Читачу, буває, що плутаю вказівний палець із середнім, і, сам розумієш, жест тоді виходить теж однозначний, однак має своє концептуальне наповнення.

Та досить вже переливати воду із кумгана[1] в кумган. Час розпалити багаття красномовності та заварити на ньому оксамитовий чай запашної та смачної оповідки…

З твого дозволу, о Читачу, опущу стандартний вступ казки і перейду одразу до справи. 

 

…Словом, сталося так, що одна чаклунка зробила парубкові, головному герою казки, пропозицію, від якої він не міг відмовитися, бо інакше його чекала смерть — вона зажадала від нього золотого зайця, природний ареал проживання якого знаходився неподалік — у найближчому лісі, однак цей факт зовсім не означав, що зайця легко піймати. До того ж хлопець не мав жодного уявлення, як братися до цього дивного полювання, тому в нього були всі підстави дуже засмутитися.

Втім, на його щастя, йому симпатизувала донька чаклунки. Вона і запропонувала парубкові свою допомогу.

І от хлопець з дівчиною пішли на лови. Вони швидко дісталися лісу, знайшли нору, де, згідно останніх свідчень єгерів та мисливців,  жив золотий заєць, і дівчина сказала парубкові:

— Я піду в нору і буду гнати золотого зайця на тебе. А ти пильнуй тут біля виходу і лапай все, що буде виходити із нори, бо то і є золотий заєць.

Полізла дівчина у нору. За деякий час із нори вилізла старенька бабця. Хлопець дуже поважав старших людей, тому низенько їй вклонився, чемно привітався, побажав довгих літ життя. Бабця щось прошамкала у відповідь та й пішла геть.

Щойно старенька розчинилася у зелені найближчих кущів, як з'явилася дівчина:

— Ну що, злапав зайця?

— Та не було ще поки зайця, — відповів хлопець.

— І що, ніхто не виходив із нори? — допитувалася дівчина.

— Та бабця старенька виходила, — сказав парубок.

— І що ж ти її не затримав? — суворо запитала дівчина.

— Та вона така стара, що ледь не сиплеться. І взагалі, як то так можна старших людей хапати? — дивувався хлопець.

— Дурню! Це ж і був золотий заєць! — розсердилася дівчина і знову полізла в нору, наказуючи парубку: — Пильнуй цього разу краще, лови все, що буде із нори вилазити.

Хлопець ствердно закивав головою і намірився діяти рішуче.

Не минуло й п'яти хвилин, як із нори вилізла гадюка, відкрила свою пащу із роздвоєним язиком і гострими зубами, з яких стікала отрута, та й зашипіла на хлопця. Парубок не на жарт злякався, аж побілів весь і закляк на місці. А гадюка шусть у траву і зникла.

За мить вилізла з нори дівчина і одразу до хлопця:

— Ну, маєш вже зайця?

Парубок лишень руками розводить, мовляв, не було зайця.

— Як не було? — не повірила дівчина. — Невже ніхто з нори не вилазив?

— Гадюка вилазила, — признався хлопець.

— І чому ж ти її не схопив? То ж і був золотий заєць, — заявила дівчина.

— Та я злякався, — мусив визнати хлопець.

А дівчина йому:

— Ну, добре. Йду я втретє. Але це наша остання спроба, як не впіймаєш золотого зайця цього разу, то вже ми тут жодного не знайдемо.

І знову полізла дівчина в нору. А хлопець зібрався з духом і дуже серйозно налаштувався.

Довго чекати йому не довелося. Згодом з нори вилетіла невеличка пташка. Парубок без жодного вагання одразу кинувся до неї, зняв свою шапку і давай скакати, махати руками. Та все даремно, пташка цвірінькнула й полетіла поміж дерев високо у небо.

Коли вилізла з нори дівчина, то вона, побачивши сумний і розчарований вираз обличчя парубка, сама здогадалася, що й цього разу золотий заєць їм не дістався…

 

От і казочці майже кінець, о волелюбний Читачу, проте прошу тебе вмоститися зручніше та вислухати мене до кінця далі, адже найцікавіше у оповіді приховано за рівненькими, наче паркан довкола палацу падишаха, рядами літер і слів, як ти, напевно, вже, о пильний Читачу, встиг зауважити, слухаючи попередні мої розповіді.

Так ось, золотий заєць, о Читачу, — це нова ідея, яка живе у глибокій норі, себто у нашій підсвідомості. Звісно, вона не усвідомлена, і ми не маємо жодного уявлення про неї і не знаємо, як її звідти дістати (тобто усвідомити), а інколи навіть і не підозрюємо про її існування.

Ми лишень, о Читачу, знаємо про курячу петельку, та й ту не всеньку, і дещо про себе — про Людину (у казці її символізує Парубок), котра так чи інакше вирішує певні життєві задачі (у казці Чаклунка). Конкретно які? На разі це не дуже важливо, бо всіх їх об'єднує одне — щоб вирішити ці задачі, потрібна нова цікава ідея (Золотий Заєць). Тому і вирушає парубок на лови золотого зайця.

На допомогу парубку приходить Дівчина, яка чудово розуміється на зайцях, не гірше за мене, о Читачу — вона вочевидь володіє певним підходом. І що чи кого символізує дівчина? Можливо, вона — та що дарує натхнення — Муза — одна з дев'яти вельмишановних покровительок мистецтв і творчості. А можливо, йдеться про креативні методики чи інший інструмент, що допомагає: по-перше, знайти потрібну ідею у підсвідомості; по-друге усвідомити цю ідею.

Пропоную, о Читачу, обрати варіант креативні методики. Їх є багато, але принцип дії для всіх схожий — виведення мислення за межі звиклих образів і стандартних стереотипних поглядів та створення нової точки відліку для побудови асоціативного ряду, що врешті приводить до знаходження нової ідеї.

Іншими словами, о Читачу, щоб побачити небо у всій його красі, а не його куций фрагмент з екрану телевізора, ми маємо, як мінімум, вийти із будинку та підняти догори голову. Але інколи так ліньки підіймати своє тіло з тахти, встеленої м’якими подушками та ковдрами; ба, навіть, проста справа – вийняти чубук кальяну з рота видається дуже складним процесом. І ми вдовольняємося образом неба, запропонованим нам оператором через об'єктиви телекамер, і, відповідно, телевізійне небо дещо спотворене, адже сьогоднішні технології ще не можуть повноцінно відображати реальність. Хоча стрімко у цьому напрямі розвиваються.

 Підемо ж, о Читачу, далі. Ось парубок стоїть біля нори і чекає появи золотого зайця. І останній не забарився зі своєю появою. Втім, хлопець пропускає його повз себе. Тобто методика спрацювала — ідея з'явилася, але щось завадило її остаточно усвідомити. Що саме?

Певно, о Читачу, пильні вартові твоєї уваги зауважили, що у хлопця був стереотип, назвемо його «надмірне благоговіння перед старістю», і саме він поставив перед парубком табу-заборону на прийняття певних рішень та вчинення певних, зауваж, життєво важливих для нього дій. Уяви, о Читачу, якби ми відмовлялися їсти смачне і поживне тістечко тільки тому, що у нашої бабці немає зубів.

Дозволю собі, о Читачу, маленький відступ, щоб розповісти тобі про деякі з тих численних, схожих на ненажерливе полчище сарани, стереотипів.

Свого часу, о Читачу, були люди, і, думаю, про них ти чув, котрі з розумним виглядом на обличчі стверджували, що згідно їхніх переконань, поглядів і досвіду, виробництво персонального комп'ютера — марна витрата часу та коштів, що така річ нікому не буде потрібною.

Не знаю, які стереотипи заважали їм прийняти ідею персонального комп'ютера, але, дякувати долі, ПК стоїть на робочому столі мого перекладача та допомагає йому, нехай також і Аллах сприяє в цій справі, у всій повноті передати тобі, о заслужений Читачу цієї цікавої та корисної книги, мої думки, знання і досвід.

Вельмишановний пан Соітіро Хонда, о Читачу, колись, ще на початку своєї діяльності, звернувся в один з банків корпорації «Мітцубісі» за кредитом для свого бізнесу. Він навіть влаштував веселу вечірку, куди запросив людей, від котрих залежало, отримає їх компанія позику чи ні. Більше того, пан Хонда зі своїм співзасновником особисто вели той вечір, жартували зі сцени, тобто робили все, аби справити позитивне враження на своїх гостей, аби їм було весело і комфортно. Останні, натомість, відмовили у кредиті. І пояснили своє рішення тим, що, мовляв, як можна позичати гроші компанії, котрою керують клоуни. Стереотип «Керівник не може бути клоуном» примусив їх відмовитися від цікавої ідеї — підтримки компанії «Хонда» і отримання додаткових прибутків. Думаю, о справедливий Читачу, ти розділяєш, мою думку, що ті нащадки славних самураїв дуже помилилися, тому що у майбутньому успішна «Хонда» принесла б їм значні дивіденди.

Як зауважено, о Читачу, дослідниками, стереотипи формуються в нашій свідомості ледь не з дитинства, спочатку у так званому сімейно-педагогічному колі, а потім у суспільному. І деякі з них заважають нам вловити певну ідею, бо про певні речі думати категорично заборонено, а робити їх і поготів.

Тому, чим менше у нас таких, що обмежують, непродуктивних стереотипів, тим краще. Проте, зазначу, що є і корисні стереотипи, позаяк вони допомагають нам вижити.

Пам'ятай про це, о працелюбний Читачу, під час перезавантаження власної свідомості і очищення її жорсткого диску від стереотипів.

 Вийдемо ж знову, о Читачу, на стежину нашої оповіді.

Друга з'ява золотого зайця (Ідеї) в образі гадюки виявила, що, крім стереотипу, в хлопця присутній страх. Хлопець злякався наслідків своїх дій, бо ж раптом, коли він схопить гадюку та його смертельно вжалить. І через це він знову втратив шанс зловити золотого зайця — усвідомити нову ідею.

Кажеш, о хоробрий Читачу, особисто ти з гадюкою би впорався? Та навряд чи це тобі б допомогло, будь ти на місці парубка, адже у кожного свої страхи. І спеціально для тебе, о мужній Читачу, з нори вилізло би те, що тебе найбільше жахає.

 Знову мушу, о Читачу, зійти на узбіччя, щоб підібрати декілька, як на мене, цінних думок, котрі золотом виблискують серед сірого пилу, адже вони мають прямий стосунок до нашої оповіді.

Найцікавіше те, о Читачу, що більшість страхів і фобій абсолютно ірраціональні, тобто надумані, не мають під собою реального підґрунтя, або ж є наслідком якогось негативного досвіду у минулому.

І чим менше у нас страхів, тим більше у нас простору для сміливих рішень і сміливих ідей. Погодься, о Читачу, щоб ідея була цінною і життєздатною, вона має бути сміливою.

Зрештою, страх, чи, радше, хвилювання певною мірою є природним станом перед якоюсь важливою подією. Перед початком пошуку, перед впровадженням нового — ти ж бо, о Читачу, в такій ситуації, коли робиш щось вперше, так би мовити входиш туди, де ще ніхто не бував. Перед екзаменом чи серйозними перемовинами ти ж бо хвилюєшся? Проте й не біжиш світ за очі? І якби останнє сталося, то з твоєї поведінки, о Читачу, щонайменше дивувалися б.

І коли людина чогось надмірно боїться, до прикладу, осоромитися перед велелюдним натовпом, то ідея цікавого і грандіозного масового шоу перед палацом шейха ніколи не з'явиться у її світлій голові.

О шановний Читачу!

Чи зробили би свої знамениті відкриття подружжя Кюрі, якби боялися радіаційного опромінення?

Чи відкрив би Америку Колумб, якби побоявся поплисти світ за очі?

Чи з'явилася би у житті мільйонів дітей легендарна лялька Барбі, якби Рут Хендлер, її творець, побоялася би втілити свою мрію і з новою ідеєю піти проти існуючої тоді суспільної думки, що лялька має бути схожою на дитину, а не на дівчину? В середині 50-их років ХХ-го сторіччя продавці іграшок дуже сумнівалися, чи варто продавати такий товар. Навіть бізнесові партнери Рут Хендлер відмовляли її від, на їх думку, провальної ідеї. Але жінка домоглася свого. Сьогодні кожні 8 секунд (за деякими дослідженнями щосекунди) у світі продається одна лялька Барбі.

Креативне мислення, о Читачу — природний, щиро дарований Аллахом, притаманний розумній людині інтелектуально-інтуїтивний спосіб аналізу існуючої та синтезу нової інформації.

Проте в силу різних причин, в основному як наслідок традиційних дій (ритуалів), спрямованих на консервацію певного типу суспільних взаємин (суспільного ладу), збереження так званого status quo у популяції, креативне мислення і новаторство обмежуються у більшості представників цієї популяції. І два основні стримуючі чинники розвитку нових ідей це — стереотипи (упередження) і страх (боязнь).

 Тут, о Читачу, щоб бути об’єктивною, маю додати, що мінливість зовнішніх умов, еволюція Космічного масштабу, закони часу потребують змін у розвитку людства. Тому нові ідеї час від часу з'являються і впроваджуються. Вони генеруються певним відсотком людей. І особисто у тебе, о вільний від марновірства Читачу, є всі шанси потрапити у число новаторів, рушіїв поступу людства.

Цитую з книги Олеся Бердника: « —Чому ти волієш, щоб хтось взяв на себе тягар відповідальності? — вимогливо й суворо запитала вона. — Хіба гадаєш, що для цього потрібна виключність? Чи особливий талант? Роби справу там, де опинився. Вважай, що на тебе дивиться Всесвіт, що ти робиш те, від чого залежить доля планети. Може, твоя краплина буде вирішальна у тій чаші, яку наповнюють ентузіасти! І звідки тобі відомо, скільки їх і хто вони. І де?..»

Щодо епізоду казки, о Читачу, коли золотий заєць явив себе втретє у вигляді пташки, то парубкові не перешкоджали ані стереотипи, ані страхи — він без вагань взявся ловити пернатого брата меншого. Та й цього разу досягнути мети йому не вдалося. Чому? Йому бракувало певних навичок і вправності.

Так само і креативне мислення, о Читачу, потребує систематичного, практично щоденного тренінгу, що стосується як загального інтелектуального розвитку, так і прикладного засвоєння методик, які сприяють генерації нових ідей.

В цілому, о Читачу, йдеться про певний стиль життя, формування особливого світогляду, розвиток фантазії та уяви, сприйняття реальності у позитивному і перспективному світлі. До слова, кажуть, що оптиміст — це людина, котра на кладовищі замість хрестів бачить плюси.

Крім цього, о шановний Читачу, важливо формувати і розвивати власну інформаційну базу. Насамперед у своїй голові. Людині з обмеженим словниковим запасом, з мізерним набором образів, з вузьким світоглядом, складно не те що створити щось нове, а й просто зрозуміти, що ж вона хоче, чітко поставити перед собою мету. Іншими словами, над собою варто працювати і розглядати пошук нової ідеї саме як творчу працю. Тому що просто сидіти і чекати натхнення — марна справа— як то кажуть: «Під лежачий камінь мартіні не тече».

 Ось, о вірний своєму наміру Читачу, лише декілька золотих зайців — оригінальних і цікавих ідей, втілених у словах та діях.

1910 рік. На велелюдній площі страта. На ешафот виходить злочинець і останніми його словами була фраза: «Купуйте какао Ван Гуттена». Просто напередодні його сім'я отримала щедру винагороду. А перед цим хтось же додумався до такого креативу.

В одному американському містечку відкривався новий супермаркет. Рекламний бюджет його презентації сягав 20000 доларів. Організатори подумали і обійшлися вісьмома тисячами. В день відкриття на даху супермаркету встановили гармату і в буквальному сенсі викинули гроші на вітер, вистрілили 8000 доларів однодоларовими банкнотами. Супермаркет довгий час користувався неабиякою популярністю.

Одна російська фірма по виготовленню вікон під час маркетингового дослідження виявила, що у цільової аудиторії їхня назва асоціюється з медичним закладом. Вони подумали і придумали гасло: «Імплантація вікон».

 — Лише парубок без зайця, — зауважиш ти, о пильний Читачу.

Поки що, відповім я, адже казка на цьому не закінчується.

Врешті, дівчина сама перетворилася на золотого зайця, вона ж донька чаклунки. Хлопець приніс упійманого ним зайця, чаклунка змушена була його відпустити, за ним пізніше побігла й дівчина. І жили вони довго та щасливо.

Бачиш, о Читачу, у казки «Про золотого зайця» щасливе завершення та позитивний результат.

Єдине, чого бракує, о Читачу, цій оповіді, так це – розповіді про те, як працювати зі стереотипами та страхами, щоб останні не перешкоджали креативному мисленню.

Але це вже інша оповідь. І у кожного вона своя. Додам лишень дещо про підхід до власного самовдосконалення.

 Коли найуспішніший майстер шкіряного м’яча Пеле приїздив у Радянський Союз, звісно, він побував на тренуваннях клубу «Динамо» під тодішнім керівництвом талановитого Валерія Лобановського. І він сказав: «Тепер я розумію, чому ви інколи не такі успішні на полі, як бразильці. Ви – усуваєте недоліки, а ми – розвиваємо свої переваги».

Слушне зауваження чи не так, о Читачу? Втім, ідеальним рішенням буде методика, що і наслідки усуває, і переваги (таланти) розвиває.

Тож зваж, на це, о креативний Читачу, обираючи свій шлях самовдосконалення.




[1] Кумган – казан для заварювання чаю.


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>