У цьому епізоді візьмемося за управління гнівом. І якщо хтось скаже, що я таким гнівним вродився і ніц з цим не поробиш, то це — неправда. Своїх емоційних проявів ми вчимося, то ж цілком можливо напрацювати собі новий спосіб взаємодії з людьми.
Один чоловік у своїй радіопередачі розповідав про Авраама Лінкольна і припустився декількох помилок щодо фактів із життя 16-го президента США.
За декілька днів після ефіру ведучий отримав дуже злісного і образливого листа від однієї пані, котра називала його бовдуром, нездарою і безвідповідальною людиною.
Чоловік прочитав листа і хвиля роздратування та обурення з головою накрила його. Він сів за стіл й одразу написав жінці таку ж гнівну відповідь. Після цього чоловік вирішив одразу й відправити свого листа, але вже було надто пізно, пошту вже зачинили і він подумав: “Відправлю листа завтра зранку”.
Наступного дня, коли минуло дванадцять годин після прочитання листа, перш ніж відправити відповідь, він перечитав її. Послання видалося йому надто злісним.
Чоловік замислився, перечитав листа від жінки ще раз. Цього разу текст вже не був таким образливим, як сприймав він його першого разу.
Тому ведучий переписав свою відповідь жінці й сказав собі: “А чому б не зачекати ще двадцять чотири години і поглянути, що з того вийде? Куди поспішати? Ця жінка не помре”.
Він зачекав наступні двадцять чотири години, а потім прочитав свого листа знову. Тепер він став ще спокійнішим, а лист видався йому написаним в надто грубих висловлюваннях. Чоловік знову змінив його й подумав: “Чому б не зачекати ще сорок вісім годин? Нехай це буде експериментом! Подивимося, що трапиться за сорок вісім годин”.
Врешті, коли чоловік вкотре писав листа, то він вибачився, бо він вже не був злим і зрозумів, що жінка мала рацію, дорікаючи йому в його непрофесіоналізмі.
Коли жінка отримала спокійну й виважену відповідь на своє гнівне звернення, то це заспокоїло її та змінило ставлення як до чоловіка, так і до тієї помилки, якої він припустився”.
Коли я був молодим, мені подобалося плавати у човні; в мене був маленький човен: я один вирушав у плавання по озеру і міг годинами самотньо залишатися там.
Якось я сидів із заплющеними очима і медитував. Була чудова ніч. І раптом якийсь чужий човен, котрий плив за течією зіштовхнувся з моїм човном. В середині мене вогнем здійнявся гнів!
Я розплющив очі і вже мав намір облаяти людину, котра посміла потурбувати мене, але побачив, що човен порожній. Моєму гніву не було куди рухатися. На кого мені його виплескувати? Мені нічого не залишалося робити, як знову заплющити очі і розпочати придивлятися до свого гніву. І в ту мить, коли я побачив його, я зробив перший крок на своєму Шляху.
Цієї тихої ночі я підійшов до центру всередині себе. Порожній човен став моїм Учителем. З того часу, якщо хтось намагався образити мене і в мені здіймався гнів, я посміхався і говорив собі: “Цей човен також порожній
Цзи Сінцзи тренував бійцівського півня для чжоуського царя Сюаньвана. За десять днів цар запитав:
— Чи готовий півень до бою?
— Ще ні. Поки що він надто самовпевнений, даремно бундючиться.
За десять днів цар поставив теж саме питання.
— Поки що ні. Ще кидається на кожну тінь, відгукується на кожний звук.
За десять днів цар поставив теж саме питання.
— Поки що ні. Погляд ще сповнений ненависті, сила б’є через край.
За десять днів цар поставив теж саме питання.
— Майже готовий. Не збентежиться, навіть, якщо почує іншого півня. Поглянь на нього — його ніби вирізано з дерева. Повнота його властивостей досконала. На його виклик не наважиться відгукнутися жоден півень — розвернеться та втече
У послушника ігумена була звичка лихословити. Ось і повелів йому ігумен:
— Поклади-но камінчик під язик, щоб завадив він тобі, коли ти захочеш промовити непристойне слово.
Послушник виконав наказ ігумена. Після чого минуло декілька днів.
Якось почалася сильна злива, а ігумену потрібно було піти на інший край села. І ось йдуть-бредуть вони з послушником вулицею, як раптом вибігла зі своєї хати якась жінка та й гукнула до ігумена:
— Святий отче, зачекайте-но хвилю, я зараз вийду!
Ігумену з послушником видалося, що збирається вона їх до хати запросити й побігла, аби прибрати в кімнаті, поки вони ще не зайшли всередину.
Стоять вони під дощем, мокнуть, чекають — ось-ось запросять їх до хати. Так і є, вибігла знову та жінка і звертається до них:
— Дякую, святий отче, йдіть собі вже.
— Навіщо ж ти зупиняла нас, дочко моя, в такий час непідходящий, під дощем? — промовив здивований ігумен.
— Курочку свою на яйця саджаю, святий отче. А тебе я зупинила тому, щоб курчата вилупилися із тих яєць з чубчиками, ось як шлик на голові в тебе.
В ігумена від гніву аж язик віднявся.
Тут послушник тихенько штовхає його в бік та й питає:
— Святий отче, чи не дістати мені камінчик з під язика?
— Дістань, сину мій, саме час! — відгукнувся на це ігумен