Як Трухімович став копірайтером

Слухати аудіоверсію статті:

Цей вступ веде нас до того, що у 23-му епізоді своїх подкастів я розповідав вам про те, як Трухімович не став лікарем. Та ця історія вимагає продовження, бо як не крути кимось він та й мусив стати. І став би кимось у будь-якому випадку, навіть тоді, коли би й сам не хотів, навіть тоді, коли би й сам нічого не робив. Адже якщо ти не робиш нічого, то ти – нероба. Бачите, ми завжди знайдемо якесь означення, визначення, шаблон, щоб показати ху із ху.

І от зараз ви дізнаєтеся як Трухімович став копірайтером. І тим самим дотримався одинадцятої щойновигаданої заповіді і не закопав у землю таланту свого, хоча довгий час не знав про його існування.

Отож, після того як я не став медиком і забив на інтернатуру лікаря-епідеміолога у Луцькій районній санепідемстанції походив я трохи до практичного психолога. Окрім того, що виймав цвяхи з голови і приручав тарганів вів я щоденник: писав там всяке про себе, свої відчуття, виписувався словом. І скажу, що то помічна така практика, бо коли пишеш, то звільняєшся від того, що бентежить чи напрягає.

Згодом прийшла пора піти на якусь роботу, бо ж гроші самі себе не зароблять. А перш ніж піти на роботу, то треба її знайти. Походив я туди-сюди, були всякі досвіди. З того всього мені подобалося бути інтерв’юером під час соціологічних досліджень.

Поміж тим вирішив піти на радіо й запропонувати свій голос для начитки реклами. Той намір привів мене у студію звукозапису “Люксен”, де легендарний Микола Дзюдзя записав пару демок зі мною і питає:

– А ти креативом займаєшся?

Я відповідаю: А що таке краеатив?

– Ну, сценарії, — каже, — писати для рекламних роликів.

І як так собі подумав, що, напевно, займаюся, бо що таке сценарій, як не маленька п’єса. А я тоді якраз більшу п’єсу писав, тому й подумав, що маленькувже точно стягну, якщо велику пишу.

Кажу Миколі:

— Давай спробуємо.

Отримав ТЗ й пішов домів. Потім приніс сценарій Юрію Зелику, директору студії звукозапису “Люксен”, і з того часу я й став копірайтером. То були ті часи — 2004-ий рік — коли інколи треба було пояснювати, що копірайтер, то не той, хто робить копії на ксероксі. І взагалі мене називали сценарист чи текстовик.

На “Люксені” я пропрацював близько восьми місяців. Все мені вдавалося і всі були задоволені: менеджери з реклами, звукорежисери, замовники. Потім довелося зробити паузу у своїй професійні діяльності. За сімейними обставинами.

Минуло трохи часу і біжуча стрічка по телевізору повідомила мені, що телекомпанія “Міст” шукає сценариста. Пішов я туди і то було не постійне місце праці, а проєктна робота і на декілька років.

Наступний мій етап — “Львівська хвиля”. Дуже добре пам’ятаю той вечір. Пішов я в інтернет-кафе перевірити свою електронну пошту. І трапилося мені оголошення — банерна реклама. “Хочеш працювати на радіо?”. Звучало так запитання.

І я вам скажу, що той банер світився. Ну, прям буквально. Ясно, що світився він тільки у моїй голові — інші того сяйва не бачили. І зрозуміло чому, бо ж не їм працювати копірайтером, а мені.

Як потім з’ясувалося те оголошення було призначено для потенційних рекламних менеджерів.

Але то таке. Я знак прийняв, взяв в руки свою вже написану п’єсу, пам’ятаєте щойно про неї згадував, і вирушив на радіо, на Гуцульську.

Я не казав, що я по оголошенню. Натомість повідомив, що маю ідею для радіо, чи щось там інше, точно не пригадую. Мене провели до Руслана Огнистого — редактора ефіру. Кажу, ото маю п’єсу, давайте зробимо радіо версію. Руслан подивився на мене так, трохи співчутливо і нічого не сказав. Ну а що тут скажеш. Приперся чувак на радіо — давайте п’єсу робити. Наївний.

Проте, Руслан вирішив дати мені другий шанс і питає: “А чим ти займаєшся?”.

Я сказав, що я сценарист і витягнув свою візитівку. Я тоді в пейнті сам собі візитки малював і друкував. Було воно все таке дуже барвисте.

Після цього моменту до розмови долучилася Ірина Галевич і все зрослося — з лютого 2006-го року я почав працювати на радіо “Львівська хвиля”.

Можна сказати, що це мої другі університети. Між написаннями сценаріїв я шукав інформацію в інтернеті про рекламу, і про написання сценаріїв для радіореклами.

На якомусь етапі моєї самосовіти зробив я собі таку ментальну карту, де зобразив основні принципи реклами — компактно представив усю логіку. Щоб під рукою була своєрідна шпаргалка.

Якось під час розмови з клієнтом дістав я свою мега карту і роз’яснюю йому, що потрібно, аби реклама була ефективною. Бо знаєте, як то буває? Ти питаєш, хто ваша цільова аудиторія, а у відповідь чуєш — усі, крім привокзальних бомжів.

А він мені каже, а де таке взяти.

І тут я подумав, що якщо це комусь цікаво, то це можна продавати. Класика — попит породжує пропозицію.

Але ж я не буду продавати один аркуш, хоч і А-4-го формату. Почухав я тоді свою макітру і почав діставати зі своїх папок на комп’ютері усі свої конспекти і доповнювати оту карту — вийшов посібник з реклами: “Реклама. Конспекти копірайтера”.

Бачте вчився я по посібнику, якщо ще не існувало.

Перші тиражі я друкував по 10 штук, брошурував такою пружиною, сідав на телефон і обдзвонював рекламні агентства.

Добрий день, вас вітає Сергій Трухімович, працюю копірайтером, маю посібник з реками, коштує 30 гривень.

То вже згодом у 2009-му посібник вийшов друком у літературній агенції “Піраміда” і треба було придумувати майстер-клас, що презентація книги була цікавою та корисною.

З того всього мене зацікавило те, що по суті я не ставив собі мети стати копірайтером, написати книгу чи почати викладати. Хоча ще в медичному університеті я чітко знав, хто такий копірайтер і чим він займається. Але якби мені сказали, що працюватиму копірайтером, то не повірив би, ну чи, принаймні дуже би здивувався.

І взагалі, коли мене питають, як ти бачиш себе через 5 років чи 10 я ніяковію, бо не знаю, і відчуваю себе трохи неповноцінним. Адже от всі інші знають, цілеспрямовані такі. А я от туплю.

Цим я не хочу сказати, що цілей ставити не треба, бо як не крути, а ціль є: написати сценарій, вивчити рекламу, провести майстер-клас, укласти посібник. Взагалі, якщо добряче поміркувати, то процес сам по собі є виконанням великої кількості простих, десь, навіть механічних чи автоматичних цілей, або завдань.

У моєму випадку я просто робив те, що мені подобалося, що вмів і мені за це платили гроші. Дорогою я цікавився глибше своєю новою професією, бо було цікаво зрозуміти, як краще робити рекламу і в мене з’явився посібник. А вже посібник привів до викладання, в тому числі в Українському Католицькому Університеті. Хоча з університетом було таке, що десь в 2009-му чи 2010 потравив якось в приміщення УКУ на Свєнціцького, роззирнувся довкола і подумав, що, напевно, гарно було би викладати в цьому університеті. У 2012-му мій задум, чи то моя мрія, втілилася у життя.

Не знаю, як це все підсумувати, але мені видається, що завжди є той власний шлях, який підходить саме тобі і він не те щоб легкий, а скоріше природний і він сам допомагає тобі рухатися.

Про щось схоже розповідає Олександр Блек Гора. Записав з ним 20-ий епізод про органічний розвиток.

Втім, зважаєйте на суб’єктивність моїх спостережень та висновків.