Юнг би плакав, або темна сторона Галичини
Прочитавши книгу «Політ золотої мушки», поважний чоловік Карл Густав Юнг би плакав.
Його солодкі сльози радості та розчулення були б ознакою того, що видатний психоаналітик неймовірно щасливий.
Втішений з того, що є неспростовні докази існування «колективного підсвідомого», в якому поміж сивих туманів непевних спогадів, наче стрімкі вершини гір, стримлять спільні дідівські архетипи.
Його солодкі сльози радості та розчулення були б ознакою того, що видатний психоаналітик неймовірно щасливий.
Втішений з того, що є неспростовні докази існування «колективного підсвідомого», в якому поміж сивих туманів непевних спогадів, наче стрімкі вершини гір, стримлять спільні дідівські архетипи.
Стримлять вони вперто і впевнено.
Якщо полишити метафоричне словоблудство, то думка виглядає отак: «У своїй книзі «Політ золотої мушки» Богдан Волошин описав колективне підсвідоме Галичини».
Тепер полишимо зайві розумування і скажемо на хлопський розум: «Бурачковичі – це те село, з якого галичани виїхали у світ, у міста, у теперішні часи, а зараз буцім їдуть у Європу, і котре досі не виїхало з галичан».
Це ті гробівці, які ми вкотре викопуємо і настирливо тягнемо зі собою у інакше життя, і з котрими ми не можемо втрапити у інакше життя. І ми вертаємося назад. Смиренно й мовчки, навіть вже й не нарікаючи на долю.
І, можливо, у цій книзі є пояснення, чому на Галичині у більшості випадків мером може стати тільки Задупський. А площа Ринок інколи всього лиш примітивний Базарний майдан. А вшанування минулого перетворюється на епічну битву між «надувняками» і «деревняками».
Відкрийте «Золоту мушку», перейдіть Стиранку, наче Рубікон, і ви побачите темну сторону Галичини. Темна – не означає зла й недобра. Темна – означає без світла. Без світла усвідомлення села Бурачковичі у своєму єстві.
Читайте «Політ золотої мушки».
І якщо вам буде смішно з того всього, то це означає, що ви одужуєте, і Бурачковичі покидають вас назавше.
Якщо полишити метафоричне словоблудство, то думка виглядає отак: «У своїй книзі «Політ золотої мушки» Богдан Волошин описав колективне підсвідоме Галичини».
Тепер полишимо зайві розумування і скажемо на хлопський розум: «Бурачковичі – це те село, з якого галичани виїхали у світ, у міста, у теперішні часи, а зараз буцім їдуть у Європу, і котре досі не виїхало з галичан».
Це ті гробівці, які ми вкотре викопуємо і настирливо тягнемо зі собою у інакше життя, і з котрими ми не можемо втрапити у інакше життя. І ми вертаємося назад. Смиренно й мовчки, навіть вже й не нарікаючи на долю.
І, можливо, у цій книзі є пояснення, чому на Галичині у більшості випадків мером може стати тільки Задупський. А площа Ринок інколи всього лиш примітивний Базарний майдан. А вшанування минулого перетворюється на епічну битву між «надувняками» і «деревняками».
Відкрийте «Золоту мушку», перейдіть Стиранку, наче Рубікон, і ви побачите темну сторону Галичини. Темна – не означає зла й недобра. Темна – означає без світла. Без світла усвідомлення села Бурачковичі у своєму єстві.
Читайте «Політ золотої мушки».
І якщо вам буде смішно з того всього, то це означає, що ви одужуєте, і Бурачковичі покидають вас назавше.
Вуйко Трохимович, локальний фільозоф,
спеціяльно для ґазети «Бурачковицький кур’єр»
Інші матеріали