Блог

Як працює самоздійснюване пророцтво

Корисне
Ефект Пігмаліона. Як працює самоздійснюване пророцтво
В цьому епізоді поговоримо про самоздійснюване пророцтво, відоме також під назвами: “Ефект Пігмаліона”, “Ефект розумного Ганса” та “Ефект Розенталя”.

Розповідь буде ґрунтовна. Спочатку розповім, хто такі Пігмаліон, розумний Ганс та Розенталь. Це дась нам змогу достеменно збагнути, що таке самоздійснюване пропроцтво і як воно працює. Після цього перейдемо до практики — спробуємо зрозуміти як застосувати самоздійснюване пророцтво у нашому житті — на професійному та особистому рівнях.
Слухати аудіоверсію

Пігмаліон + Галатея = Любов

Жив собі, чи то справді, чи то тільки у міфах Древньої Греції цар Кіпру Пігмаліон. І він не боявся простої роботи — керував державою і працював скульптором. Чи може то бло його хобі? Ну, не важливо.

Але з причин, про які нам нічого не повідомляє муза історії Кліо, Пігмаліон цурався жіночого колективу. Хоча бажаючих розділити з Пігмаліоном царські трудові будні, а також його ложе і високу зарплатню, було більш ніж достатньо. Й заради гендерної рівності, скажу між іншим, що готові були запропонувати царю руку й серце не тільки жінки.

Якось з невимовної туги Пігмаліон вирізав зі слонової кістки статую дівчини дивовижної краси. Власний витвір мистецтва дуже вразив скульптора — він просто закохався у Галатею, так Пігмаліон назвав свою скульптуру.

І з того моменту, як соловей кохання сплів гніздо пристрасті у серці Пігмаліона, він остаточно втратив бодай мікроскопічний інтерес до інших жінок, окрім казкової Галатеї, про чоловіків, звісно й мови немає (кажу то тільки заради гендерної рівності).

І чим більше та частіше Пігмаліон вдивлявся у свою Галатею, тим більше вона йому подобалося, тим більше переваг та прекрасних рис він у ній вбачав. Втім, на щиру любов Пігмаліона Галатея відповідала холодом — буквально та метафорично, позаяк була лише скульптурою зі слонової кістки.
І так би залишилася Галатея мовчазним пам’ятником нерозділеному коханню людському, якби Пігмаліон не звернувся до Афродіти — богині вроди та кохання — зі зрозуміло яким проханням. Афродіта без зайвої тяганини та олімпійської бюрократії сотворила диво — Галатея стала теплою, ніжною, лагідною, з активним кровообігом у фізичному тілі, словом живою. Та головне — вона повністю відповідала усім побажанням Пігмаліона, була саме такою жінкою, яку хотів бачити поряд з собою цар-скульптор.
А вся мораль з цієї історії зводяться до висновку: віра та пристрасне бажання Пігмаліона перетворили мрію на реальністю. І, власне, підтвердженням тому, що з Пігмаліоном це справді трапилося, стало народження у Галатеї дівчинки на ім’я Пафос.

Хай коні рахують — в них голова велика

Тепер одним велетенським кроком здолаємо дуже довгий шлях і опинимося у Німеччині початку ХХ-го сторіччя, де Розумний Ганс (Der Kluge Hans) неабияк дивує педантичних бюргерів вмінням додавати, віднімати, ділити, множити, добувати квадратний корінь і навіть писати. Що ж тут дивного? Нічого, окрім того, що Розумний Ганс є конем.

Для повної правди маю сказати — кінь Ганс таким не народився і не прокинувся раптом розумним одного прекрасного дня — його щодня навчав Вільгельм фон Остен — шкільний вчитель арифметики та малювання на пенсії. І вчитель, крім того, що знав правильні відповіді, дуже хотів, щоб кінь ці правильні відповіді давав на всі поставлені йому запитання

Отже, кінь мисляча істота? Чи уся вистава просто майстерне шахрайство?

В кінці-кінців, в 1907-му році німецький психолог Оскар Пфганст, після тривалих спостережень за виставами з участю Розумного Ганса, виявив, що насправді кінь демонстрував свої розумові здібності, реагуючи на ледь розпізнавані стимули, котрі подають йому ті, хто ставить йому запитання, або його тренер.
Метод Ганса полягав у тому, аби кінь «рахував» до правильної відповіді, відбиваючи копитом необхідне число разів. Він не знав скільки разів слід бити копитом, але відчував і знав, коли слід зупинитися, адже приймав певні сигнали, що виявляли себе у безсвідомих і надзвичайно малих змінах в позі та диханні частини людей, котрі були довкола нього.

Іншими словами відбувалося невербальне спілкування між конем та людьми, які ставили коню запитання й ті ж самі люди «підказували» коню правильну відповідь, абсолютно не усвідомлюючи того, що вони роблять.
Тому з чистою совістю можемо стверджувати, що феномен Розумного Ганса полягає у безсвідомому управлінні результатами навчання чи поведінкою інших за посередництвом ледь помітного неявного зв’язку.

Експерименти над лабораторними студентами

Всередині ХХ-го сторіччя у Гарвардському університеті доктор Роберт Розенталь експериментально довів слушність висновків Оскара Пфангста.

У дослідженнях взяли участь три групи студентів та три групи лабораторних мишей.

Першу групу студентів Розенталь поінформував наступним чином:

— Вам надзвичайно пощастило. Ви будете працювати з геніальними мишами. Цю популяцію ми спеціально формували роками, схрещуючи особин з високим інтелектом, тому ваші піддослідні об’єкти винятково кмітливі і швидко досягатимуть виходу зі складних лабіринтів.

Іншій групі вчений сказав:

— Ваші миші — посередня сірість: не дуже кмітливі, але й не надто тупі; вони — звичайні середні миші. В кінцевому результаті вони дійдуть до кінця лабіринту, але не очікуйте від них яскравих показників. За своїми здібностями вони “середнячки”, то ж такими самими будуть і їхні результати.

А останній групі Розенталь повідомив:

— Ваші миші це — насправді абсолютний нуль. Якщо вони й знаходитимуть вихід з лабіринту, то вважайте, що це трапилося випадково і є винятком з правила, адже вони вроджені ідіотки. Відповідно показники в таких мишей будуть, м’яко кажучи, низькими.
Протягом наступних шести тижнів усі студенти проводили експерименти, строго дотримуючись однієї наукової методики.

Геніальні миші діяли так, як належить геніям: вони дуже швидко добігали до кінця лабіринту.

Середні миші, незважаючи на певні складності у просторовій орієнтації, все ж потрапляли у потрібне місце, але рекордів швидкості не демонстрували.

Що ж стосується мишей-ідіоток, то в лабіринтах вони відчували величезні труднощі і, якщо якась з них й діставалася виходу, то це вважалося випадковістю, а не результатом її особистої діяльності.

Проте студенти нічого не знали про один важливий момент. Насправді групи лабораторних мишей нічим не відрізнялися — вони були однаковими з одного приплоду.
Відповідно, різниця у їхніх показниках виникла як результат впливу на них психологічної установки самих студентів, котрі проводили з мишами серію експериментів. Студенти сприймали мишей по-різному, і очікували від них відповідні до свого сприйняття результати. І миші відгукувалися на ці сигнали, демонструючи очікувані показники в експериментах.

Фейковий IQ стає справжнім

“Якщо переконання людини можуть впливати на мишей, то не виключено, що має місце вплив однієї людини на іншу”. Напевно десь так подумав собі пан Розенталь і на початку 1968-го навчального року разом з Ленорою Якобсон навідався в одну зі шкіл міста Сан-Франциско, що у США. І прийшли вони, аби визначити рівень інтелекту школярів.

Після проведених тестів в кожному з класів було звернено увагу на декількох учнів, котрі на думку психологів мали видатні розумові здібності.

— Якщо зараз ці діти поки що не заявили про себе, найближчим часом їхній інтелектуальний потенціал неодмінно розкриється! Чекайте, — пообіцяв здивованим вчителям Розенталь.

Власне у педагогів був привід для здивування, адже йшлося про учнів, які досі ніяк не демонстрували особливої схильності до розумової діяльності.

“Що ж, вченим видніше”, — одностайно подумали собі освітяни усім педагогічним колективом і стали чекати обіцяних результатів від перспективних учнів.

А психологи, виявляється, IQ не визначали і вказали на “світочів розуму” навмання.

Втім, наприкінці навчального року психологи знову прийшли в цю ж школу. Цього разу вони сумлінно тестували IQ та виявили, що ті діти, котрі були оголошені як особливо здібні, справді продемонстрували високий рівень інтелекту.

І ось ми знову повертаємося до Пігмаліона, бо після своїх численних експериментів Розенталь охрестив це явище ефектом Пігмаліона, хоча в спеціалізованій літературі трапляються й інші назви, як то: “Ефект Розенталя” чи “Ефект Розумного Ганса”.

Підсумуємо

“Ефект Пігмаліона” це — явище, котре полягає в тому, що людина, переконана у достовірності певної інформації, мимовільно чинить так, що ця інформація отримує підтвердження.

Також експерименти Розенталя продемонстрували наявність тонкої невербальної комунікації між людьми та довели її вагому роль у стосунках між учнем та вчителем; лікарем та пацієнтом; керівником та виконавцем; також між чоловіком і жінкою у невеликих трудових колективах та малих соціальних групах.

Звідси переходимо до наступного психологічного феномену людини, котрий полягає в тому, що очікування людиною реалізації пророцтва великою мірою визначають характер його дій та інтерпретацію поведінки інших людей, що й провокує самоздійснення пророцтва.

Містичний відступ

Окультисти називають це явище простіше — візуалізація, а деякі з них йдуть далі й стверджують, що все довкола нас ніщо інше, як результат групової візуалізації. Іншими словами ми всі разом віримо в реальність, діємо згідно своєї віри — й реальність з’являється й своєю присутністю ще раз підтверджує наші очікування і від того стає ще реальнішою, і все — змія Уроборос вхопила себе за хвоста, коло замкнулося, колеса крутяться…

Кінець містичного відступу.

Як “Ефект Пігмаліона” працює в нашому житті

Сам Роберт Розенталь якось сказав: "Коли ми очікуємо певної поведінки від інших, ми, швидше за все, діятимемо так, щоб зробити очікувану поведінку більш імовірною”.

А я тут згадав слова Йоганна Вольфганга фон Гете з цього приводу: “Якщо ставитися до людини такою, якою вона є, вона такою і залишиться. Але якщо ви ставитеся до нього так, ніби він такий, яким він повинен бути і може бути, він стане тим, ким він повинен бути і може бути”.

Отже, якщо керівник вірить, що його працівники будуть працювати добре, він заохочує і підтримує їх, що призводить до очікуваних позитивних результатів. Аналогічно, низькі очікування призводять до зниження продуктивності навіть у групах працівників зі схожими здібностями.

Найцікавіше, що не обов’язково навіть озвучувати ваше ставлення — достатньо вашого переконання і ви це переконання будете випромінювати, і люди сприймуть ваш сигнал, і дадуть результат згідно вашого посилу. Бо ставлення до людей проявляється і в манері спілкування з ними, і у виразі обличчя, і в жестах.

Працівники реагуватимуть на вас в залежності від вашого ставлення до них. Якщо ви переконані, а значить знаєте, що вони розумні, то вони знатимуть, що ви знаєте, що вони розумні й підтверджуватимуть ваші очікування. Інакше кажучи, вони винагороджуватимуть вас за вашу віру в їхні здібності.

А тепер візьміть до уваги той момент, що раптом у вашому колективі завелася якась токсична особа, яка має переконання, що всі “козли недолугі, які не вміють працювати”. От вона ходить і транслює це вірування, яке, врешті, здійснюється. Так що важливо, щоб і працівники поважали один одного і вірили один в одного.

А тепер подумайте про свої клієнтів, покупців, партнерів. Що ви думаєте про них? Який меседж транслюєте? З якою думкою і з яким переконанням починаєте з ними переписку чи розмову? А можливо поширюєте одноразовий негативний досвід на інших? Тут порада одна — перевершуйте свої власні очікування щодо ваших клієнтів, не прив’язуйтеся до шаблонів чи упереджень. Бо, буває, глянеш на людину і маєш в голові висновок: “О, цей зараз буде мені голову морочити”. А клієнт, ніби читаючи ваші думки, взяв і почав морочити вам голову.

Цикл “Ефекту Пігмаліона”

Якщо спробувати “Ефект Пігмаліона” розкласти на етапи, то вони виглядатимуть наступним чином:

  1. Наші вірування про інших. Вони зумовлюють поширення переконання. І щоб ваші переконання поширилися ефективно, потрібна атмосфера, позитивне сприятливе відкрите середовище в якому ми існуємо з нашим колективом. Перегляньте свої переконання, як ви сприймаєте інших? За потреби змініть їх. Краще, якщо ви запишете ваші переконання на папері і перепишете їх.
  2. Наші вчинки стосовно інших. Ось тут відбувається безпосередній вплив наших переконань на людей. Тут залучайте так звані “ресурси” – власне продемонструйте вашу підтримку та заохочення: словами, діями, ставленням.
  3. Вчинки інших стосовно самих себе. Коли ви демонструєте свої переконання у людей з’являється причина ставати інакшими, такими, як про них думають. Відтак з’являється результат — скажімо краща продуктивність. Що в свою чергу підсилює позитивні очікування і пророцтво здійснюється.
  4. Вчинки інших стосовно нас. І коли люди змінилися, стали такими як ми від них очікували, вони починають діяти так, як ми від них очікуємо. На цьому етапі власне відбувається підкріплення ефекту. Тому важливо дтвати зворотній зв’язок, щоб закріпити досягнуті результати та й, врешті, зміцнити свою віру в інших.

Зауважу, що самоздійснюване пророцтво працює в обидві сторони: як для розвитку позитивних змін в особистості, так і для маніпуляцій.

Цьому явищу є спеціальна назва — ґазлайтинґ — форма психологічної маніпуляції, метою якої є змусити жертву сумніватися в адекватності свого сприйняття навколишньої дійсності, ставлячи під сумнів власну пам'ять та розсудливість.

Fake it till you make it

На персональному рівні — в стосунку до самих себе самоздійснюване пророцтво працює за принципом “Fake it till you make it”.

Знову ж таки є дослідження, описане у статті “How You Too Can Be an Optimist” в журналі Prevention.

В Університеті Уейк-Форест вчені попросили групу з 50-ти студентів під час 15-ти хвилинної дискусії проявити себе в якості екстравертів, навіть, якщо вони не є такими. Чим більш впевненно та енергійно вони себе вели, тим краще почувалися.

Отже не варто переконувати себе та інших, що я там інтроверт і мені тяжко з людьми. Будьте собі інтравертами. Просто в інших ситуаціях вдавайте екстравертів.

Висновки

Усе сказане вище тримається на одному слові — “віра”. І байдуже, чи ви самі вирішили у щось чи когось вірити, чи вам допомогли повірити — створили відповідні умови, надавши вам ту чи іншу інформацію, що призвела до віри в явища, людей, процеси.

Важливо, що це працює. Звісно, бувають виключення. Інколи трапляється все навпаки — очікуємо, налаштовуємося на перемогу, а отримуємо поразку. Чи чекаємо важкої роботи, а все проходить швидко і легко. Тому експериментуйте, спостерігайте і вірте в себе. Особливо, коли включається “синдром самозванця”.

Сподіваюся у ваших головах посвітліло.