Читайте, або слухайте про Сергія Трухімовича. Чому писанина лівою рукою мала би розвинути праву (творчу) півкулю мозку. Що вийшло з того, коли Трухімович вчився писати лівою рукою. Наприкінці несподіваний поворот — гонська історія про крабів. Бонусом додаємо аудіозапис про трьох гномів.
Слухайте аудіоверсію цієї статті:
Повна історія про згаданих у подкасті трьох гномів
Було таке, десь у році 2009-му, що я вірив у те, що права півкуля відповідає за творче, а ліва – за раціональне мислення. Також я знав, що права півкуля контролює ліву частину тіла, а ліва – праву. І тепер, коли скласти докупи усе вищезгадане, то можна прийти до простого, але оригінального висновку — аби стимулювати праву півкулю мозку і розвивати свою здібність до творчості, слід задіяти ліву руку. Адже якщо права півкуля керує лівою рукою, то працюючи активніше лівою рукою, якби ініціюєш зворотній зв’язок — включається права півкуля.
Ми ж всі правші і краще володіємо правою рукою, і, врешті, частіше нею користуємося у так би мовити домінуючій позиції. Отже й ліва — раціональна півкуля більш задіяна. Значить давай спробуємо розробити й свою ліву руку, яка впливатиме на праву півкулю.
Логічно, правда?
Тут одразу виникає питання, виходить, що усі шульги більш креативні, аніж правші?
Ну, можливо.
Університет Цинциннаті в 1979 році виявив, що серед студентів, які вивчали музику та образотворче мистецтво, було більше ліворуких, ніж серед студентів, які вивчали природничі науки.
Університет Вірджинії в 1981-му році, використовував тести Торренса на креативне мислення для вимірювання креативності 96 лівшів і 96 правшів. Цей тест оцінює плавність, гнучкість, оригінальність і розгорнутість мислення за допомогою ряду завдань. Аналіз показав, що лівші продемонстрували більшу креативність за всіма чотирма шкалами цього тесту. Втім, тест оцінював загальну творчість у мисленні, а не художню творчість.
Можливо були і ще якісь дослідження на цю тему, але повернемося до Трухімовича. Отже я вирішив, що якщо моя ліва рука буде більш задіяна, то це вплине на мою праву півкулю і значить творчість попре з новою силою.
І от я купив зошит для каліграфічного письма і почав вчитися писати лівою рукою. Почав з паличок, гачечків, кружечків.
Писав я писав і дійшов вже аж до слів та речень. І було таке завдання, написати наступний рядок: “Коло ріки немало вересу, полину, кропиви. Карлики Карлі, Карі та Арі сіли на купину коло ріки. Вони співали веселі пісні”.
Далі лишалося ще зо два порожні рядки. І можна було те саме речення написати ще раз, але я вирішив продовжити попередній вступ: “Але на серці в кожного з них лежав тягар і причаївся страх за своє майбутнє”.
Мені стало цікаво і я вже взяв інший чистий зошит, бо рядки у цій вправі закінчилися. Ліва рука написала: “Вони співали веселі пісні, та голоси їхні тремтіли. Кожен з них був свідомий того, що, можливо, вони співають востаннє у своєму житті”.
На цьому я не зупинився і писав далі, і тільки лівою рукою. В результаті написав лівою рукою ціле оповідання про карликів. Не буду вам його тут зачитувати, скажу лишень, що оті карлики, найслабкіші серед своїх одноплемінників абсолюно випадково без підготовки втікли від Імератора, який гнобив карликів сотні років.
Потім, щоб добро не пропадало, оте оповідання про карликів я прикрутив до книги “П’ятеро в ліфті, не рахуючи музи”. І ті карлики перетнулися з персонажами повісті, бо завершення оповідання було таким, що тоті карлики могли з’явитися будь-де. Я навіть подумав, що вони могли би з’явитися на обійсті родини Петренків, навіть назву придумав для книги: “Петренки та троє гномів”, але далі цього справа не пішла.
Такий от був у мене експеримент. Лівою рукою писати можу цілком розбірливо, але не використовую цей скіл, бо навіщо? Чи креативності мені прибуло? На той момент скоріше так, хоча не прямо, а опосередковано. Бо мозок освіжається, якщо можна так про мозок сказати, коли йому дають робити щось відмінне від того, що робив, робила чи робило раніше.
Ще в мене є багато всякого написаного по шухлядах. І найприкольніше це тоді, коли написав текст, забув про нього, потім випадково відкриваєш починаєш читати і такий собі думаєш, щось я не пригадую, щоб я таке писав. Словом читаєш, ніби вперше і не як Автор, а як Читач.
І тут у нашому подкасті несподіваний поворот. Від ліворукого писання — до крабів. Хоча, аби зшити між собою ці різні частини подкасту я міг би придумати легенду, що про крабів також написано лівою рукою. Але ніт, написаний він був правою рукою і надрукований десятьма пальцями. Я ще той олдскульний тип, що юзає ручку і папір.
Тепер от все про писанину лівою рукою. Далі, на завершення ліворукого подкасту — про крабів.
Розвивайте свою творчість, пишіть гонські тексти і не бійтеся їх оприлюднювати.
Гонська історія про крабів.
Усі краби живуть в одному величезному відрі. Крабів так дофіга, що відро незбагненно гігантське: високе, широке, глибоке. Словом, бездонне. І скільки би крабів не було, хоч мільярди-мільярдів, та хоч дофігальярд, вони ніколи не зможуть заповнити те відро.
Крабам треба регулярно жерти – тричі в день, або й частіше, бо дехто з них так обжирається по ночах, що зранку не може розліпити свої баньки. І оскільки у відрі нікого і нічого окрім крабів немає, вони жеруть один одного. Вибирають серед собі подібних слабших та й з’їдають. Втім, спочатку роблять своїх жертв слабшими, провокують їх на ненормальну поведінку і з’їдають. Тому бути поміркованим нормальним крабом – дуже безпечно і ситно.
Існує думка, що по головам інших крабів можна видертися нагору і покинути те сране відро, в якому краби ждуть своєї черги перетворитися або на їжу, або на добриво.
Краби не люблять, ближнього краба свого, особливо, коли той ближній розумніший за них та ще й настільки, що готові звалити з відра. Тому ті розумніші вважаються також ненормальними і потрапляють у раціон до нормальних крабів.
І от ми не знаємо, скільки крабів звалило, бо ж якщо вони втекли, то де вони тепер? А якщо їх би хтось помітив під час спроби покинути відро, то їх одразу би зжерли. А вони, ті, хто видерся з відра, самі особо про то не кричать, що от – ми надурили всіх і втекли з відра, адже їм абсолютно пофіг.
Однак тих, що втекли з відра все ж таки можна знайти, оскільки вони залишаються серед нормальних крабів, хоча й відро покинули. Бо, по-перше, відра як такого у звиклому матеріальному прояві не існує, відро – це абстрактна метафора. І від цього ще складніше те відро покинути. А по-друге втікати нема куди, адже окрім відра нічого більше на цьому світі нема. А від цього твердження настає повний параліч мозкової діяльності та збій у нервовій системі нормального краба: так ніби з нього зробили крабову паличку і її ж запхали йому в сраку так глибоко, що вона вилізла через рот і вперлася сама в себе.
І по-третє оті краби, котрі покинули відро, вдають з себе нормальних крабів і тихо кайфують з того, що їм пофіг. Пофіг все: добро і зло, успєшний успєх, лайки, коменти і шейри та інші такі необхідні аксесуари для нормальної життєдіяльності нормального краба.
Деякі краби думають, що спинаючись угору по харчовому ланцюжку, вони врешті-решт покинуть відро. Але то абсурдний міф, вигаданий рабовласниками на галерах, оскільки стати директором відра не можливо, бо як ми щойно повідомляли відра ж не існує.
Деякі краби нахабно брешуть іншим крабам, що знають, як покинути відро і пропонують, за гроші звісно, різного роду консультації, коуч-сесії та тріпи зі вживанням психотропів і без. На це у нас є лишень один коментар – їхні слова нічого не варті, тому що вони запропонують, або штурмувати харчовий ланцюжок, або практикувати примітивні ритуали до кінця життя в надії потрапити в крабовий рай, а не в крабове пекло. А, як ви вже здогадалися ні раю, ні пекла не існує, бо є тільки відро і краби.
Краби люблять вигадувати про своє відро різний контент, зокрема несусвітні історії. А ті краби, що не вміють вигадувати, з радістю такі історії слухають. То ж усім добре від такого сторітелінгу.
Краби кажуть:
«Наш світ знаходиться у величезному оцинкованому відрі, яке Бог Шива несе в руках, прямуючи до вигрібної ями, щоб викинути з цього відра сміття.
І поки Шива йде до вигрібної ями – ми існуємо. Наше щастя, що йому байдуже, що знаходиться у відрі, і він не поспішає.
Дорогою Шива зупиняється, щоб потриндіти з сусідами про погоду, про вибори, про ЗОЖ, йогу, тантру та гендерну нерівномірність. Або ж просто стає помилуватися Всесвітом. Чи раптом спохопиться, що вчора забув надіслав звіт по роботі і виймає смартфон, щоб швидко надіслати листа своєму босу.
У розмірах та вимірах Шиви уся процедура – викинути сміття – триває доволі швидко. А для нас, крабів, минають мільярди років. І поки він дійде до вигрібної ями, то у відрі народжуються і вмирають цивілізації, зіштовхуються планети, вибухають та охолоджуються зірки, краби будують піраміди, беруть кредити і не віддають їх.
Йдучи до вигрібної ями, Шива може підібрати якийсь непотріб, або собаче лайно, що трапиться йому під ногами, і кинути у відро. Сміття до сміття. А в нас – у відрі – його вчинок спричинить якусь епідемію.
Рано чи пізно Шива дійде до смітника. І все, що є у відрі він викине у вигрібну яму. Шива не буде займатися сортуванням: відбирати кращих, гнобити гірших, давати другий шанс і третю спробу. Йому байдуже, він же ж викидає сміття, а вигрібна яма настільки ненажерлива, що перетравить будь-що, та хоч і самого Шиву. Тому Шива, хоча йому і байдуже, дуже обережний, коли викидає сміття.
У нас же тим часом усе полетить шкереберть… І настане Армагеддон, Апокаліпсис, Друге Пришестя, Рагнарок… Кароч, усі пророцтва здійсняться.
А Шива, мугикаючи собі під ніс нову мантру, піде додому, поставить оцинковане відро під умивальником на кухні. У відрі знову з’являтиметься сміття, яке кидатимуть туди Вішну та Брахма. Адже вигрібну яму також треба регулярно годувати…
Крабам треба регулярно жерти – тричі в день, або й частіше, бо дехто з них так обжирається по ночах, що зранку не може розліпити свої баньки. І оскільки у відрі нікого і нічого окрім крабів немає, вони жеруть один одного. Вибирають серед собі подібних слабших та й з’їдають. Втім, спочатку роблять своїх жертв слабшими, провокують їх на ненормальну поведінку і з’їдають. Тому бути поміркованим нормальним крабом – дуже безпечно і ситно.
Існує думка, що по головам інших крабів можна видертися нагору і покинути те сране відро, в якому краби ждуть своєї черги перетворитися або на їжу, або на добриво.
Краби не люблять, ближнього краба свого, особливо, коли той ближній розумніший за них та ще й настільки, що готові звалити з відра. Тому ті розумніші вважаються також ненормальними і потрапляють у раціон до нормальних крабів.
І от ми не знаємо, скільки крабів звалило, бо ж якщо вони втекли, то де вони тепер? А якщо їх би хтось помітив під час спроби покинути відро, то їх одразу би зжерли. А вони, ті, хто видерся з відра, самі особо про то не кричать, що от – ми надурили всіх і втекли з відра, адже їм абсолютно пофіг.
Однак тих, що втекли з відра все ж таки можна знайти, оскільки вони залишаються серед нормальних крабів, хоча й відро покинули. Бо, по-перше, відра як такого у звиклому матеріальному прояві не існує, відро – це абстрактна метафора. І від цього ще складніше те відро покинути. А по-друге втікати нема куди, адже окрім відра нічого більше на цьому світі нема. А від цього твердження настає повний параліч мозкової діяльності та збій у нервовій системі нормального краба: так ніби з нього зробили крабову паличку і її ж запхали йому в сраку так глибоко, що вона вилізла через рот і вперлася сама в себе.
І по-третє оті краби, котрі покинули відро, вдають з себе нормальних крабів і тихо кайфують з того, що їм пофіг. Пофіг все: добро і зло, успєшний успєх, лайки, коменти і шейри та інші такі необхідні аксесуари для нормальної життєдіяльності нормального краба.
Деякі краби думають, що спинаючись угору по харчовому ланцюжку, вони врешті-решт покинуть відро. Але то абсурдний міф, вигаданий рабовласниками на галерах, оскільки стати директором відра не можливо, бо як ми щойно повідомляли відра ж не існує.
Деякі краби нахабно брешуть іншим крабам, що знають, як покинути відро і пропонують, за гроші звісно, різного роду консультації, коуч-сесії та тріпи зі вживанням психотропів і без. На це у нас є лишень один коментар – їхні слова нічого не варті, тому що вони запропонують, або штурмувати харчовий ланцюжок, або практикувати примітивні ритуали до кінця життя в надії потрапити в крабовий рай, а не в крабове пекло. А, як ви вже здогадалися ні раю, ні пекла не існує, бо є тільки відро і краби.
Краби люблять вигадувати про своє відро різний контент, зокрема несусвітні історії. А ті краби, що не вміють вигадувати, з радістю такі історії слухають. То ж усім добре від такого сторітелінгу.
Краби кажуть:
«Наш світ знаходиться у величезному оцинкованому відрі, яке Бог Шива несе в руках, прямуючи до вигрібної ями, щоб викинути з цього відра сміття.
І поки Шива йде до вигрібної ями – ми існуємо. Наше щастя, що йому байдуже, що знаходиться у відрі, і він не поспішає.
Дорогою Шива зупиняється, щоб потриндіти з сусідами про погоду, про вибори, про ЗОЖ, йогу, тантру та гендерну нерівномірність. Або ж просто стає помилуватися Всесвітом. Чи раптом спохопиться, що вчора забув надіслав звіт по роботі і виймає смартфон, щоб швидко надіслати листа своєму босу.
У розмірах та вимірах Шиви уся процедура – викинути сміття – триває доволі швидко. А для нас, крабів, минають мільярди років. І поки він дійде до вигрібної ями, то у відрі народжуються і вмирають цивілізації, зіштовхуються планети, вибухають та охолоджуються зірки, краби будують піраміди, беруть кредити і не віддають їх.
Йдучи до вигрібної ями, Шива може підібрати якийсь непотріб, або собаче лайно, що трапиться йому під ногами, і кинути у відро. Сміття до сміття. А в нас – у відрі – його вчинок спричинить якусь епідемію.
Рано чи пізно Шива дійде до смітника. І все, що є у відрі він викине у вигрібну яму. Шива не буде займатися сортуванням: відбирати кращих, гнобити гірших, давати другий шанс і третю спробу. Йому байдуже, він же ж викидає сміття, а вигрібна яма настільки ненажерлива, що перетравить будь-що, та хоч і самого Шиву. Тому Шива, хоча йому і байдуже, дуже обережний, коли викидає сміття.
У нас же тим часом усе полетить шкереберть… І настане Армагеддон, Апокаліпсис, Друге Пришестя, Рагнарок… Кароч, усі пророцтва здійсняться.
А Шива, мугикаючи собі під ніс нову мантру, піде додому, поставить оцинковане відро під умивальником на кухні. У відрі знову з’являтиметься сміття, яке кидатимуть туди Вішну та Брахма. Адже вигрібну яму також треба регулярно годувати…
