Слухайте також аудіоверсію цієї статті:
Історія про селянина, його онука та віслюка
Вирішив якось один поважний селянин поїхати до міста і придбати собі новий одіж. І думає собі, та візьму онука, бо він ще такий малий, що ніц у цьому житті не бачив, окрім курячих кізяків на подвір’ї.
І от взяв він віслюка, посадив на нього малого та й рушив до міста.
Щойно він вийшов за ворота, як зустрів своїх однолітків — сивочолих старійшин села, які сиділи на лавці і дрімали на сонці, слухаючи Степана Гігу. Ті, як уздріли його, так одразу і обурилися:
— Гей, чуваче, ти що ж це таке чудиш?! Де ж таке бачено, аби старший поважний чоловік ішов пішки, а малий сопляк поряд на віслюку їхав. Де повага до старших? Не ганьби нас!
Селянин подумав: “Ай справді”. Потім поставив онука на рівні ноги, а сам всівся на віслюка. Йдуть далі. Підійшли до магазину, а під магазином жінки насіння соняшника продають. Побачили старого і почали його сварити:
— Що ж ти, діду, в сосну вдарився, чи що? Всівся на віслюка, наче на канапу, а малого змушуєш ледь не бігти за собою. Так він ж тобі на півдорозі втомиться, перегріється на сонці й захворіє. От ми пожаліємося в ювенальну поліцію і заберемо в тебе онука.
Селянин злякався, схопив малого і посадив поперед себе на віслюка. Їдуть далі.
Вже добралися до околиці і наздогнали пастухів, котрі гнали стадо овець на пасовисько. Ті глянули на діда з онуком на віслюку і не втрималися від своїх коментарів.
— Та як ви, прошу пана, до такого додумалися, га? Всілися обидвоє на такого маленького і слабкого віслюка. Та це дуже схоже на жорстоке поводження з тваринами. Ще й, напевно, бідний віслюк голодний, бо хіба такі черстві серцем люди дадуть поїсти? Припиніть негайно знущатися над віслюком і заведіть його до зоопсихолога, бо така мандрівка для нього – то очевидна психотравма.
Селянин аж тіпнувся і подумки промовив: “Трясця його матері”. Швидко зліз з віслюка, зняв малого, перепросився перед пастухами і швиденько почимчикував з онуком та віслюком далі.
От вони вже за селом, йдуть полями. Тут зустрілися їм косарі. Подивилися вони на діда з онуком, та віслюком поряд з ними і кажуть:
— Ото дурбелик старий. Має віслюка, а сам пішки йде. Хоч би онука посадив чи що, чи яку валізу на спину віслюку поклав. Робоча худоба вона ж для того і є, аби її експлуатувати і використовувати.
Тут вже старий остаточно вкуривився. З пересердя взяв того віслюка собі на плечі та й поніс його. Отак з віслюком на плечах дішов селянин до містка через річку, почав переходити по ньому, аж тут бідна перестрашена тваринка почала тріпатися ногами, бо хотіла звільнитися, старий не втримав його і віслюк впав у воду та й втопився.
Отака історія. Був віслюк і вже нема.
І от взяв він віслюка, посадив на нього малого та й рушив до міста.
Щойно він вийшов за ворота, як зустрів своїх однолітків — сивочолих старійшин села, які сиділи на лавці і дрімали на сонці, слухаючи Степана Гігу. Ті, як уздріли його, так одразу і обурилися:
— Гей, чуваче, ти що ж це таке чудиш?! Де ж таке бачено, аби старший поважний чоловік ішов пішки, а малий сопляк поряд на віслюку їхав. Де повага до старших? Не ганьби нас!
Селянин подумав: “Ай справді”. Потім поставив онука на рівні ноги, а сам всівся на віслюка. Йдуть далі. Підійшли до магазину, а під магазином жінки насіння соняшника продають. Побачили старого і почали його сварити:
— Що ж ти, діду, в сосну вдарився, чи що? Всівся на віслюка, наче на канапу, а малого змушуєш ледь не бігти за собою. Так він ж тобі на півдорозі втомиться, перегріється на сонці й захворіє. От ми пожаліємося в ювенальну поліцію і заберемо в тебе онука.
Селянин злякався, схопив малого і посадив поперед себе на віслюка. Їдуть далі.
Вже добралися до околиці і наздогнали пастухів, котрі гнали стадо овець на пасовисько. Ті глянули на діда з онуком на віслюку і не втрималися від своїх коментарів.
— Та як ви, прошу пана, до такого додумалися, га? Всілися обидвоє на такого маленького і слабкого віслюка. Та це дуже схоже на жорстоке поводження з тваринами. Ще й, напевно, бідний віслюк голодний, бо хіба такі черстві серцем люди дадуть поїсти? Припиніть негайно знущатися над віслюком і заведіть його до зоопсихолога, бо така мандрівка для нього – то очевидна психотравма.
Селянин аж тіпнувся і подумки промовив: “Трясця його матері”. Швидко зліз з віслюка, зняв малого, перепросився перед пастухами і швиденько почимчикував з онуком та віслюком далі.
От вони вже за селом, йдуть полями. Тут зустрілися їм косарі. Подивилися вони на діда з онуком, та віслюком поряд з ними і кажуть:
— Ото дурбелик старий. Має віслюка, а сам пішки йде. Хоч би онука посадив чи що, чи яку валізу на спину віслюку поклав. Робоча худоба вона ж для того і є, аби її експлуатувати і використовувати.
Тут вже старий остаточно вкуривився. З пересердя взяв того віслюка собі на плечі та й поніс його. Отак з віслюком на плечах дішов селянин до містка через річку, почав переходити по ньому, аж тут бідна перестрашена тваринка почала тріпатися ногами, бо хотіла звільнитися, старий не втримав його і віслюк впав у воду та й втопився.
Отака історія. Був віслюк і вже нема.
Розбір польотів
І шо було робити старому, аби не втрапити у таку халепу? Ну напевно спочатку мав би селянин на віслюку їхати, потім біля магазину, посадити на віслюка малого, а сам би йшов пішки, потім біля пастухів мали би вони обидвоє йти пішки, а вже в полі могли би спокійно разом всістися на віслюка і їхати собі далі.
Чи може не так? Бо коли оце під кожного підлаштовуватися, то де ваша персональна думка? Де ваша чітка позиція? Де ваша гідність, врешті?
Отже проситься висновок: Перестаньте намагатися сподобатися всім.
І це не так вже й легко, бо на нас діє сильне закляття ще з дитинства. Від нас вимагають бути чемними, слухняними, не ганьбити батьків і вести себе так, щоб всі, абосолютно всі були нами задоволені.
І, якщо, можливо, десь в житті ще така стратегія виправдана, хоча не факт, то в бізнесі, подобатися всім дуже дороге задоволення.
Отже проситься додаток до висновку: Знайдіть свою нішу і перестаньте намагатися сподобатися всім.
У 2018-му Nike святкували 30-ти ліття свого гасла “Just do it”. Запрошували різних атлетів і знімали з ними відео. Серед спортсменів був Сolin Kaepernick.
Чи може не так? Бо коли оце під кожного підлаштовуватися, то де ваша персональна думка? Де ваша чітка позиція? Де ваша гідність, врешті?
Отже проситься висновок: Перестаньте намагатися сподобатися всім.
І це не так вже й легко, бо на нас діє сильне закляття ще з дитинства. Від нас вимагають бути чемними, слухняними, не ганьбити батьків і вести себе так, щоб всі, абосолютно всі були нами задоволені.
І, якщо, можливо, десь в житті ще така стратегія виправдана, хоча не факт, то в бізнесі, подобатися всім дуже дороге задоволення.
Отже проситься додаток до висновку: Знайдіть свою нішу і перестаньте намагатися сподобатися всім.
У 2018-му Nike святкували 30-ти ліття свого гасла “Just do it”. Запрошували різних атлетів і знімали з ними відео. Серед спортсменів був Сolin Kaepernick.
От його участь обурила американців. Вони закидали Nike, навіщо ви запросили на зйомки спортсмена, який перед початком футбольного матчу не встав під час виконання гімну Америки.
На знак протесту люди спалювали кросівки Nike і вирізали лого бренду зі шкарпеток. Але Nike лишився при своїй позиції, бо Сolin Kaepernick не встав під час гімну на знак протесту проти расизму в США. Nike прийняли той факт, що вони не зможуть сподобатися всім і вирішили навіть пожертувати футбольними фанами. Втім, в кінцевому результаті це тільки додало бренду поваги. І грошей.
Тепер ще трохи поговоримо про нішу.
Ось “Procter and Gamble” голосно говорить, що Head & Shoulders шампунь від лупи номер один.
І ми можемо почати сперечатися з ними і доводити – ні, це ми номер один. А можемо сказати, що лупа – це не косметична проблема, а медична і косметичні шампуні, навіть найкращі тут безсилі, бо потрібний лікувальний шампунь.
Вловлюєте?
Чи наприклад. Є легендарні бренди серед антиперспірантів. Ну, куди нам з ними тягатися? Тоді ми кажемо, що ми антиперспірант для геймерів (зокрема для їхніх спітнілих долонь) – і займаємо свою нішу. І якщо той легендарний бренд захоче зайти в нашу нішу, то навряд чи його експансія буде успішною.
Бо були випадки.
Хто такий “Xerox”, знаєте. З чи він у нас асоціюється. З копіювальною технікою. IBM якось вирішили також викотити свою копірку та переграти “Xerox” і… в них нічого не вийшло, бо якщо копіювати – то “Xerox”. Щоправда і “Xerox” пробував розширити свій асортимент, зайти в іншу нішу – пропонувати компьютери. Їхній план, їхня спроба сподобатися ще комусь закінчилися провалом, бо хто вони? Правильно, копіювальна техніка.
Ось шампунь “Johnson's Baby” не ведеться на такі спокуси. Він чітко знає свою нішу і розвивається в ній. Всі знають, що це шампунь для дітей. І, оскільки, він для дітей, то від нього очікують більшої якості. Через це дорослі використовують його також. Здавалося би, давайте використаємо це зацікавлення, випустимо лінійку для дорослих. Але вони цього не роблять, бо тоді зникне вся магія. Тому вони й надалі залишаютсья шампунем для дітей, але медійно підтримують бажання дорослих використовувати той шампунь. Погугліть і ви знайдете багато статей, де обговорюється ця тема, даються коментарі лікарів чи є відгуки від дорослих про використання дитячого шампуню.
Взуття. Здавалося би, ну як тут вигадати велосипед? Але ж ні є Kizik Hands-Free Shoes, який продає взуття, яке можна взувати без рук і це не NIKE GO FLYEASE. Не можу вам пояснити на пальцях, то треба дивитися. Але суть в іншому. Вони створили нову нішу на ринку взуття з усвідомленням того, що не кожному то сподобається. І їм і не треба подобатися всім.
Втім, є зухвалі бренди, які успішно виходять за межі своєї ніші.
Ви чули: Have a break, have a KitKat. Або таке EXPLORE TWIX®. TWICE.
І тут снікерс: “You're Not You When You're Hungry”.
Зазвичай, коли я голодний, я хотів би: перше, друге і узвар. Ну, гаразд, кебаб також непогано чи біляш в скрайньому разі. Але ж ніт, коли голодний — жувай “Снікерс”. Тобто шоколадний батончик починає конкурувати не тільки з іншими шоколадками, а й з іншою їжею і пов’язує себе не з паузами-перервами чи перкусами, а з голодом.
Ну от почали з віслюка і завершили голодом. І не переживайте сильно, якщо ця стаття вам не сподобався. Спробуйте почитати інші, може якраз зайде.
Чи наприклад. Є легендарні бренди серед антиперспірантів. Ну, куди нам з ними тягатися? Тоді ми кажемо, що ми антиперспірант для геймерів (зокрема для їхніх спітнілих долонь) – і займаємо свою нішу. І якщо той легендарний бренд захоче зайти в нашу нішу, то навряд чи його експансія буде успішною.
Бо були випадки.
Хто такий “Xerox”, знаєте. З чи він у нас асоціюється. З копіювальною технікою. IBM якось вирішили також викотити свою копірку та переграти “Xerox” і… в них нічого не вийшло, бо якщо копіювати – то “Xerox”. Щоправда і “Xerox” пробував розширити свій асортимент, зайти в іншу нішу – пропонувати компьютери. Їхній план, їхня спроба сподобатися ще комусь закінчилися провалом, бо хто вони? Правильно, копіювальна техніка.
Ось шампунь “Johnson's Baby” не ведеться на такі спокуси. Він чітко знає свою нішу і розвивається в ній. Всі знають, що це шампунь для дітей. І, оскільки, він для дітей, то від нього очікують більшої якості. Через це дорослі використовують його також. Здавалося би, давайте використаємо це зацікавлення, випустимо лінійку для дорослих. Але вони цього не роблять, бо тоді зникне вся магія. Тому вони й надалі залишаютсья шампунем для дітей, але медійно підтримують бажання дорослих використовувати той шампунь. Погугліть і ви знайдете багато статей, де обговорюється ця тема, даються коментарі лікарів чи є відгуки від дорослих про використання дитячого шампуню.
Взуття. Здавалося би, ну як тут вигадати велосипед? Але ж ні є Kizik Hands-Free Shoes, який продає взуття, яке можна взувати без рук і це не NIKE GO FLYEASE. Не можу вам пояснити на пальцях, то треба дивитися. Але суть в іншому. Вони створили нову нішу на ринку взуття з усвідомленням того, що не кожному то сподобається. І їм і не треба подобатися всім.
Втім, є зухвалі бренди, які успішно виходять за межі своєї ніші.
Ви чули: Have a break, have a KitKat. Або таке EXPLORE TWIX®. TWICE.
І тут снікерс: “You're Not You When You're Hungry”.
Зазвичай, коли я голодний, я хотів би: перше, друге і узвар. Ну, гаразд, кебаб також непогано чи біляш в скрайньому разі. Але ж ніт, коли голодний — жувай “Снікерс”. Тобто шоколадний батончик починає конкурувати не тільки з іншими шоколадками, а й з іншою їжею і пов’язує себе не з паузами-перервами чи перкусами, а з голодом.
Ну от почали з віслюка і завершили голодом. І не переживайте сильно, якщо ця стаття вам не сподобався. Спробуйте почитати інші, може якраз зайде.
