Назбиралося в мене трохи історичних фактів, історій, бувальщин, а може і вигадок про рекламу. От їх я вам і розповім у цьому подкасті. Є таке слово поппурі — музична композиція, що складається з кількох мелодій. Ото в нас таке саме, тільки замість мелодій — історії. Усього буде сім коротких шматочків.
Слухати аудіоверсію статті:
Першою послухайте історію, якою я зазвичай розпочинаю свою виставу-тренінг “Корови не винні”. То такий вступ, а потім я представляюся. В цій історії згадується якесь місто, і я кожного разу підставляв назву того міста, в якому проводив виставу-тренінг: Тернопіль, Івано-Франківськ, Київ, Луцьк, Рівне, Одеса, Кривий Ріг, Харків, Дніпро, Хмельницький, Острог, ну і Львів, звісно.
Історія про незрячого та рекламіста
На одній з площ міста, де ви мешкаєте, на східцях одного з будинків сидів чоловік. Поряд з ним на бруківці лежали старенький припорошений пилом капелюх і шматок картону з написом: «Я сліпий. Допоможіть мені, будьте ласкаві».
Сталося так, що повз нього проходив рекламіст. Він звернув увагу, що у капелюсі чоловіка лежить лише декілька дрібних копійок. Рекламіст кинув у капелюх ще декілька монет, а потім мовчки взяв шматок картону, витягнув ручку і на зворотній його стороні щось написав, поклав картон новим написом догори на місце і пішов по своїх справах.
Наприкінці дня рекламіст вертався з роботи і знову проходив повз цього чоловіка. І тепер старенький капелюх чоловіка був наповнений грошима.
Чоловік впізнав його за звуком кроків і поцікавився:
— Ви, напевно, та людина, котра з ранку зупинялася коло мене?
— Так, — підтвердив рекламіст.
— Скажіть, а що ви написали на шматку картону? — запитав чоловік.
— Нічого нового. Я написав те ж саме, про що було написано раніше, але іншими словами, — відповів рекламіст, посміхнувся і пішов далі.
А ті, хто мав добрий зір, читали на шматку картону: «Зараз весна, але я не можу її бачити».
От щойно тільки подумав, а звідки незрячий знав, що той щось там писав? Але жодного разу слухачі цієї історії мене про це не запитували. Бо, насправді нам ж не йдеться вже про таку точну реальність і з тою невідповідністю ми можемо змиритися, бо історія захоплює нас. Хоча незрячий міг чути звук, який видає фломастер чи ручка, коли ми ними пишемо.
Дуже крута історія. Вона показує нам, як талановито можна працювати зі сенсами — прості знайомі звиклі, інколи навіть буденні слова у певних обставинах, у певному поєднанні раптом створюють яскравий емоційний образ.
Також ми одну життєву ситуацію показали у різних ракурсах. І ми, як читачі, перехожі краще розуміємо того, хто звертається до нас.
А знаєте, чому у рекламіста так влучно вийшло? Бо він знав, для кого пише. Незрячий писав для себе, рекламіст же — писав для людей.
Сталося так, що повз нього проходив рекламіст. Він звернув увагу, що у капелюсі чоловіка лежить лише декілька дрібних копійок. Рекламіст кинув у капелюх ще декілька монет, а потім мовчки взяв шматок картону, витягнув ручку і на зворотній його стороні щось написав, поклав картон новим написом догори на місце і пішов по своїх справах.
Наприкінці дня рекламіст вертався з роботи і знову проходив повз цього чоловіка. І тепер старенький капелюх чоловіка був наповнений грошима.
Чоловік впізнав його за звуком кроків і поцікавився:
— Ви, напевно, та людина, котра з ранку зупинялася коло мене?
— Так, — підтвердив рекламіст.
— Скажіть, а що ви написали на шматку картону? — запитав чоловік.
— Нічого нового. Я написав те ж саме, про що було написано раніше, але іншими словами, — відповів рекламіст, посміхнувся і пішов далі.
А ті, хто мав добрий зір, читали на шматку картону: «Зараз весна, але я не можу її бачити».
От щойно тільки подумав, а звідки незрячий знав, що той щось там писав? Але жодного разу слухачі цієї історії мене про це не запитували. Бо, насправді нам ж не йдеться вже про таку точну реальність і з тою невідповідністю ми можемо змиритися, бо історія захоплює нас. Хоча незрячий міг чути звук, який видає фломастер чи ручка, коли ми ними пишемо.
Дуже крута історія. Вона показує нам, як талановито можна працювати зі сенсами — прості знайомі звиклі, інколи навіть буденні слова у певних обставинах, у певному поєднанні раптом створюють яскравий емоційний образ.
Також ми одну життєву ситуацію показали у різних ракурсах. І ми, як читачі, перехожі краще розуміємо того, хто звертається до нас.
А знаєте, чому у рекламіста так влучно вийшло? Бо він знав, для кого пише. Незрячий писав для себе, рекламіст же — писав для людей.
Найбрудніша рекламна кампанія евер
Дайте мені подивитися рекламу і я розповім вам все про це суспільство і про цей час. Ці слова належать американською історику та соціологу Деніелу Бурстину.
І от він свого часу дійшо до наступного висновку. Цитую.
«Ніколи не було рекламної кампанії більш обурливої, більш брутальної, та такої, що безсоромно перекручувала б інформацію про наявний стан справ, аніж та, за посередництвом якої пропагандисти американських колоній затягали в них поселенців.
Брошури, видані в Англії XVII-го сторіччя, а деякі навіть і раніше, були переповнені багатообіцяючими перебільшеннями, напівправдою і свідомою брехнею впереміш з фактами, котрі в наш час безсумнівно слугували би підставою для заборонної постанови зі сторони Федеральної торгової комісії.
Обіцяли все — золото і срібло, джерела молодості, незліченну кількість риби і дичини. І дещо з цього поселенці дійсно знайшли.
Цікаво прикинути на око скільки часу потрібно було б на заселення континенту, якби не було такого стимулу зі сторони підприємливих рекламодавців? І який вплив зробив на формування американської цивілізації той факт, що в цій країні відбувався своєрідний природний відбір людей, що готові залюбки вірити рекламі?».
Тобто Даніел Бурстин хоче сказати, що ми оце маємо цілу країну дбайливо відібраних довірливих до реклами людей? Втім, гадаю, окрім цієї риси в тих людей були й інші: підприємництво, готовність ризикувати, відкритість до нового. Адже одна справа повірити рекламі, а друга — зважитися поїхати на край світу.
І от він свого часу дійшо до наступного висновку. Цитую.
«Ніколи не було рекламної кампанії більш обурливої, більш брутальної, та такої, що безсоромно перекручувала б інформацію про наявний стан справ, аніж та, за посередництвом якої пропагандисти американських колоній затягали в них поселенців.
Брошури, видані в Англії XVII-го сторіччя, а деякі навіть і раніше, були переповнені багатообіцяючими перебільшеннями, напівправдою і свідомою брехнею впереміш з фактами, котрі в наш час безсумнівно слугували би підставою для заборонної постанови зі сторони Федеральної торгової комісії.
Обіцяли все — золото і срібло, джерела молодості, незліченну кількість риби і дичини. І дещо з цього поселенці дійсно знайшли.
Цікаво прикинути на око скільки часу потрібно було б на заселення континенту, якби не було такого стимулу зі сторони підприємливих рекламодавців? І який вплив зробив на формування американської цивілізації той факт, що в цій країні відбувався своєрідний природний відбір людей, що готові залюбки вірити рекламі?».
Тобто Даніел Бурстин хоче сказати, що ми оце маємо цілу країну дбайливо відібраних довірливих до реклами людей? Втім, гадаю, окрім цієї риси в тих людей були й інші: підприємництво, готовність ризикувати, відкритість до нового. Адже одна справа повірити рекламі, а друга — зважитися поїхати на край світу.
Як рекламіст робив пропозицію одружитися
Мері сиділа одна на канапі. Її мати увійшла до кімнати і ввімкнула світло.
— Що трапилося, люба? — запитала мати. — Чому ти сидиш тут у темноті? Ти що посварилася з Джоном?
— Ні, нічого такого, — відповіла Мері. — Насправді Джон попросив мене вийти за нього заміж.
— Тоді чому ти така сумна? — допитувалася мати.
— Ой, мамо, я навіть не знаю, чи можу я вийти заміж за рекламіста?
— А що поганого в тому, щоб вийти заміж за людину, котра займається рекламою? — здивувалася мати.
— А як би ти себе почувала, якби чоловік, котрий робить тобі пропозицію руки й серця, сказав, що це єдина унікальна пропозиція, котра ніколи не повториться?
Можливо цей анекдот не смішний. Можливо він про подумати над тим, що частина нашого спілкування в особистому житті наповнені рекламою. І коли ми плануємо освідчитися у коханні, то довго ламаємо собі голову над тим, як це зробити оригінально.
От наступні день два просто будьте трохи більш уважні і перевірте усі усні чи письмові звернення до вас на предмет реклами.
Тут не йдеться про те, що хтось свідомо хоче вами маніпулювати. Аж ніяк, то цілком природно виникає, ми рекламуємо ті чи інші речі своїм друзям, наприклад поїздку в гори чи відпочинок біля моря, бо маємо свій інтерес: шукаємо компанію, абощо.
— Що трапилося, люба? — запитала мати. — Чому ти сидиш тут у темноті? Ти що посварилася з Джоном?
— Ні, нічого такого, — відповіла Мері. — Насправді Джон попросив мене вийти за нього заміж.
— Тоді чому ти така сумна? — допитувалася мати.
— Ой, мамо, я навіть не знаю, чи можу я вийти заміж за рекламіста?
— А що поганого в тому, щоб вийти заміж за людину, котра займається рекламою? — здивувалася мати.
— А як би ти себе почувала, якби чоловік, котрий робить тобі пропозицію руки й серця, сказав, що це єдина унікальна пропозиція, котра ніколи не повториться?
Можливо цей анекдот не смішний. Можливо він про подумати над тим, що частина нашого спілкування в особистому житті наповнені рекламою. І коли ми плануємо освідчитися у коханні, то довго ламаємо собі голову над тим, як це зробити оригінально.
От наступні день два просто будьте трохи більш уважні і перевірте усі усні чи письмові звернення до вас на предмет реклами.
Тут не йдеться про те, що хтось свідомо хоче вами маніпулювати. Аж ніяк, то цілком природно виникає, ми рекламуємо ті чи інші речі своїм друзям, наприклад поїздку в гори чи відпочинок біля моря, бо маємо свій інтерес: шукаємо компанію, абощо.
Про рекламу в туалетах
Перша реклама у громадському туалеті з’явилася у Нью-Йорку, на Манґеттені, в 1939-му році. У жіночих вбиральнях було розміщено плакати, що рекламували електричні друкарські машинки. Продажі збільшилися на 30%.
Не поспішайте кривитися, а пригадайте, коли ви бачили рекламу в туалеті. І що вам було бридко?
Знову ж таки, туалет це не тільки кабінки й унітази, це і умивальник та дзеркало. То ж там достатньо простору для доречної реклами.
Restroom advertising свого часу входила в десятку вдалих рекламних ходів. Це твердження ґрунтувалося на дослідженнях — реклама у вбиральні не дратує людей, а її запам’ятовуваність 64% — доволі високий показник.
Спочатку у туалетах рекламувалися товари асоціативно близькі до нього: засоби гігієни, дезодоранти, презервативи, тощо. А згодом розміщалася навіть реклама автомобілів.
Аргументи за:
Чіткий таргетинг. По статі так точно. Взагалі маючи інформацію про заклад, в якому розміщено туалет, можна цілком точно встановити портрет аудиторії.
Охоплення і залучення. Людина миє руки і дивиться на ваш постер. 1,5-2 хвилини. Чи сушить руки і дивиться на ваш постер. Ну добре, хай 30 секунд, але порівняно з трьома секундами сітілайта чи білборда, то таки велика різниця.
Що тепер з рекламою в туалетах? Складно сказати, припускаю вона програє смартфону. Хоча треба досліджувати у випадку конкретної аудиторії. Під час проведення якісних досліджень поцікавтеся у вашої аудиторії, а раптом це працюватиме. Аби тільки знову ковід не прийшов, бо під час епідемій в громадських вбиральнях порожньо.
Не поспішайте кривитися, а пригадайте, коли ви бачили рекламу в туалеті. І що вам було бридко?
Знову ж таки, туалет це не тільки кабінки й унітази, це і умивальник та дзеркало. То ж там достатньо простору для доречної реклами.
Restroom advertising свого часу входила в десятку вдалих рекламних ходів. Це твердження ґрунтувалося на дослідженнях — реклама у вбиральні не дратує людей, а її запам’ятовуваність 64% — доволі високий показник.
Спочатку у туалетах рекламувалися товари асоціативно близькі до нього: засоби гігієни, дезодоранти, презервативи, тощо. А згодом розміщалася навіть реклама автомобілів.
Аргументи за:
Чіткий таргетинг. По статі так точно. Взагалі маючи інформацію про заклад, в якому розміщено туалет, можна цілком точно встановити портрет аудиторії.
Охоплення і залучення. Людина миє руки і дивиться на ваш постер. 1,5-2 хвилини. Чи сушить руки і дивиться на ваш постер. Ну добре, хай 30 секунд, але порівняно з трьома секундами сітілайта чи білборда, то таки велика різниця.
Що тепер з рекламою в туалетах? Складно сказати, припускаю вона програє смартфону. Хоча треба досліджувати у випадку конкретної аудиторії. Під час проведення якісних досліджень поцікавтеся у вашої аудиторії, а раптом це працюватиме. Аби тільки знову ковід не прийшов, бо під час епідемій в громадських вбиральнях порожньо.
Вплив реклами на систему каналізації
Ну раз ми вже добралися до туалету, то розповім вам наступне. У 70-их роках двадцятого століття комунальні служби Америки зіштовхнулися з такою проблемою: у чітко визначений час ввечері у великих містах різко збільшувалося навантаження на каналізацію.
Бувало, що труби просто не витримували й розривалися. Згодом виявилося, що все це через телерекламу: поки йшов серіал, фільм чи якась програма люди сиділи, і, можливо пішли би до виходку, але терпіли. А щойно по телевізору починалася реклама, усі бігли в туалет, щоб під час цієї перерви задовольнити всі свої фізіологічні потреби й далі дивитися телевізор. А оскільки реклама транслюється в один і той же час, то в один момент мільйони людей підривалися і неслися в туалет.
Бувало, що труби просто не витримували й розривалися. Згодом виявилося, що все це через телерекламу: поки йшов серіал, фільм чи якась програма люди сиділи, і, можливо пішли би до виходку, але терпіли. А щойно по телевізору починалася реклама, усі бігли в туалет, щоб під час цієї перерви задовольнити всі свої фізіологічні потреби й далі дивитися телевізор. А оскільки реклама транслюється в один і той же час, то в один момент мільйони людей підривалися і неслися в туалет.
Цидулка від Томаса Сміта
Томас Сміт, лондонський рекламіст в 1885 році написав книгу “Успішна реклама та роз’яснення її секретів” і в ній серед іншого він висловив свою думку щодо того, як люди реагують на рекламу.
Його згадують і в сучасних джерелах і в принципі варто ознайомитися з цим алгоритмом, щоб розуміти, що рекламі потрібен час і системний підхід, аби досягнути відчутних результатів.
Зачитаю вам етапи реакції переважної більшості потенційних покупців на рекламне повідомлення за версією Томаса Сміта станом на 1885-ий рік.
1) Перший раз потенційний покупець дивиться на рекламне повідомлення і не бачить його.
2) Другий раз він не помічає його.
3) Третій раз він усвідомлює його присутність.
4) Четвертий раз він з труднощами пригадує, що десь це вже бачив.
5) П’ятий раз він читає оголошення.
6) Шостий раз він вихоплює його поглядом серед багатьох інших повідомлень.
7) Сьомий раз він перечитує його і каже: «О, Господи!».
8) Восьмий раз перечитує його і говорить: «Ось, знову цей проклятий продукт!».
9) Дев’ятий раз він замислюється: «Що ж це за річ?...».
10) Десятий раз він вже думає перепитати сусіда, чи траплялося йому купувати цю річ.
11) Одинадцятий раз він дивується, яким чином ця річ може приносити рекламодавцю прибуток.
12) Дванадцятий раз він приходить до висновку, що, ймовірно, ця річ чогось та й вартує.
13) Тринадцятий раз він вважає, що ця річ безперечно може йому знадобитися.
14) Чотирнадцятий раз він пригадує, що все життя мріяв про цю річ.
15) П’ятнадцятий раз він журиться, що не може дозволити собі придбати цю річ.
16) Шістнадцятий раз він каже собі: «Прийде час — і я обов’язково придбаю».
17) Сімнадцятий раз він вносить цю покупку у свої плани.
18) Вісімнадцятий раз він кляне свою убогість.
19) Дев’ятнадцятий раз він ретельно перераховує свої гроші.
20) Двадцятий раз він знову бачить рекламне повідомлення — й купує цю річ.
Його згадують і в сучасних джерелах і в принципі варто ознайомитися з цим алгоритмом, щоб розуміти, що рекламі потрібен час і системний підхід, аби досягнути відчутних результатів.
Зачитаю вам етапи реакції переважної більшості потенційних покупців на рекламне повідомлення за версією Томаса Сміта станом на 1885-ий рік.
1) Перший раз потенційний покупець дивиться на рекламне повідомлення і не бачить його.
2) Другий раз він не помічає його.
3) Третій раз він усвідомлює його присутність.
4) Четвертий раз він з труднощами пригадує, що десь це вже бачив.
5) П’ятий раз він читає оголошення.
6) Шостий раз він вихоплює його поглядом серед багатьох інших повідомлень.
7) Сьомий раз він перечитує його і каже: «О, Господи!».
8) Восьмий раз перечитує його і говорить: «Ось, знову цей проклятий продукт!».
9) Дев’ятий раз він замислюється: «Що ж це за річ?...».
10) Десятий раз він вже думає перепитати сусіда, чи траплялося йому купувати цю річ.
11) Одинадцятий раз він дивується, яким чином ця річ може приносити рекламодавцю прибуток.
12) Дванадцятий раз він приходить до висновку, що, ймовірно, ця річ чогось та й вартує.
13) Тринадцятий раз він вважає, що ця річ безперечно може йому знадобитися.
14) Чотирнадцятий раз він пригадує, що все життя мріяв про цю річ.
15) П’ятнадцятий раз він журиться, що не може дозволити собі придбати цю річ.
16) Шістнадцятий раз він каже собі: «Прийде час — і я обов’язково придбаю».
17) Сімнадцятий раз він вносить цю покупку у свої плани.
18) Вісімнадцятий раз він кляне свою убогість.
19) Дев’ятнадцятий раз він ретельно перераховує свої гроші.
20) Двадцятий раз він знову бачить рекламне повідомлення — й купує цю річ.
Реклама, що не прикрашає життя
«У небезпечну подорож запрошують чоловіків. Зарплата — невелика, морози — люті, довгі місяці у повній темряві, повернення — не гарантоване. Визнання та повага у випадку успіху».
На це оголошення відгукнулося 5 тисяч осіб. Дібрали 27 із них: науковців, моряків, офіцерів.
Таким чином в 1914-му році Енрнест Шеклтон збирав команду в трансантарктичну експедицію.
Як бачите реклама не тільки для того, аби прикрашати, вмовляти, щось приховувати чи про щось замовчувати. Є різні підходи і відвертість, насправді, дуже цінується.
До слова, оголошення пана Шеклтона я недаремно розмістив наприкінці. Бо звідси пару кліків до подкасту “Антарктичний”, в якому Сергій, креативний самурай Трухімович, та Маркіян, автор мультимедійник Прохасько, розповідають про Антарктиду і зокрема про нашу українську станцію “Академік Вернадський”. Тож велкам, мандруйте і дізнавайтеся більше про крижаний континет.
Сподіваюся у ваших головах посвітліло.
На це оголошення відгукнулося 5 тисяч осіб. Дібрали 27 із них: науковців, моряків, офіцерів.
Таким чином в 1914-му році Енрнест Шеклтон збирав команду в трансантарктичну експедицію.
Як бачите реклама не тільки для того, аби прикрашати, вмовляти, щось приховувати чи про щось замовчувати. Є різні підходи і відвертість, насправді, дуже цінується.
До слова, оголошення пана Шеклтона я недаремно розмістив наприкінці. Бо звідси пару кліків до подкасту “Антарктичний”, в якому Сергій, креативний самурай Трухімович, та Маркіян, автор мультимедійник Прохасько, розповідають про Антарктиду і зокрема про нашу українську станцію “Академік Вернадський”. Тож велкам, мандруйте і дізнавайтеся більше про крижаний континет.
Сподіваюся у ваших головах посвітліло.
