Цей епізод присвячується усім тим людям, котрі досі щиро вірять у старий міф, що “хлопці не плачуть”, що вони завжди такі сильні, мужні, горді, а усіляка ота романтична мішура не для них.
Дивитися / слухати епізод:
Так от, троє відомих психологів Iris V. Wahring, Jeffry A. Simpson, Paul A. M. Van Lange з трьох різних університетів Німеччини, Сполучених Штатів та Нідерландів ґрунтовно дослідили це питання і виявили асиметрію в романтичних стосунках чоловіків та жінок.
Тобто тепер ми маємо наукове підтвердженні, які руйнують міф “хлопці не плачуть”.
Головний висновок дослідження — для чоловіків романтичні стосунки наче наркотик, вітамінний комплекс і рятівне коло, яке небезпечно втратити. Це означає, що чоловіки більш емоційно залежні в романтичних стосунках аніж жінки.
Як це проявляється в житті.
Чоловіки значно активніше прагнуть до романтичних стосунків, адже для них глибокий емоційний зв’язок з партнером є своєрідним наркотиком.
Проте цей “наркотик” дає позитивний вплив, оскільки користі від романтичних стосунків чоловіки отримують значно більше, аніж жінки. Це так наче вітамінний комплекс, що працює ефективніше саме для чоловічого організму.
Відтак чоловіки рідше ініціюють розлучення в стосунках. Метафорично висловлюючись, вони міцніше тримаються за рятівне коло стосунків.
Коли ж стосунки все ж завершуються, то саме чоловіки страждають сильніше: так, наче вони втратили не просто партнера, а єдине джерело емоційної підтримки.
Звідки ж вязалися такі величезні відмінності між чоловіками і жінками у ставленні до романтичних стосунків? Усе наслідок культурної еволюції, стереотипного виховання та соціального тиску.
Як нам це впарюють у дитинстві? Ти хлопчик, ти маєш бути сильним. Хлопчики не плачуть. Показувати свою вразливість і ділитися емоціями — ознака слабкості, справжні чоловіки так не роблять.
Відповідно єдиною людиною, з якою чоловік може бути емоційно відкритим стає його романтична партнерка, дівчина, чи дружина. Логічно, що стараєшся триматися за ці стосунки, щоб не втратити підтримку.
Натомість жінки не мають заброн на прояви емоцій, бо вони ж буцім слабші за чоловіків і їм можна плакати. Відповідно жінки самі шукають підтримку у подруг, родини, близьких людей і швидше отримують бодай якусь допомогу.
І тепер уявіть, що стосунки завершилися. Жінка йде поплакати в камізельку до подруги, а чоловік мусить робити вигляд, що йому байдуже, але насправді він потрапляє в емоційну ізоляцію.
Звісно все це впливає на якість життя: дослідження свідчать, що в чоловіків у стосунках показники фізичного і психічного здоров’я значно кращі. А після того, як стосунки припиняються у чоловіків спостерігаються більш серйозні погіршення здоров’я, ніж у жінок.
Свідченням соціального впливу на залежність від романтичних стосунків є те, що висновки дослідження можуть відрізнятися в залежності від віку, сексуальної орієнтації та культурних особливостей. Наприклад в більш традиційних суспільства, де заборона на чоловічу емоційність є більш вираженою, то залежність від стосунків буде більш сильнішою.
Взагалі це дослідження “Америки не відкрило”, воно просто підтвердило те, що ми знали раніше.
Й існує багато соціальних проєктів, які працюють з міфом про чоловічу емоційну стриманість.
У листопаді 2021-го року в Австралії запустили соціальну рекламну кампанію під назвою “Boys do cry” — хлопці плачуть. Організатори мали на меті привернути увагу до проблем, які виникають через те, що чоловікам складно просити про допомогу та емоційну підтримку.
Чоловіки тримають усі переживання глибоко в собі доти, доки не втрачають життя. Щодня в Австралії, в середньому, сім чоловіків закінчують життя самогубством. Це утричі більше, аніж гине у ДТП. Суїцид є основною причиною смерті австралійців віком від 15-ти до 49-ти років. А загалом протягом року з тривогою, або депресією стикається кожен п’ятий чоловік.
Щодо України, то знайшов матеріал за 2021-ий рік. Цитую: “З 2005-го року через «навмисне самоушкодження» пішло з життя більше 130 тисяч осiб. Чоловіків з них 110 тисяч — більше, ніж кількість жителів Бердянська або Нiкополя, — а також 24 тисячі жінок, що відповідає населенню Канева”.
Тобто чоловіків — 84%. Отже є привід дослідити це питання глибше і зрозуміти, а чому чоловіків в рази більше? І яку роль відіграє соціально культурне програмування “хлопчики не плачуть” у формуванні цієї статистики.
Продовжу цитату: “Iснує стереотип про те, що люди частіше стають жертвами вбивств, ніж накладають на себе руки, — але насправді це зовсім не так. Для порівняння: вбивств за той же період сталося 42,5 тис. — втричі менше, ніж суїцидів”.
Які ще потрібні докази, щоб перестати вірити в міф, що хлопці мають тримати все в собі і не плакати? Перегляньте своє бачення справжнього чоловіка. І не соромтеся поплакати, якщо хочеться чи попросити допомоги в друзів чи в психологів, коли тяжко на душі.
Сподіваюся, у ваших головах посвітліло.
Тобто тепер ми маємо наукове підтвердженні, які руйнують міф “хлопці не плачуть”.
Головний висновок дослідження — для чоловіків романтичні стосунки наче наркотик, вітамінний комплекс і рятівне коло, яке небезпечно втратити. Це означає, що чоловіки більш емоційно залежні в романтичних стосунках аніж жінки.
Як це проявляється в житті.
Чоловіки значно активніше прагнуть до романтичних стосунків, адже для них глибокий емоційний зв’язок з партнером є своєрідним наркотиком.
Проте цей “наркотик” дає позитивний вплив, оскільки користі від романтичних стосунків чоловіки отримують значно більше, аніж жінки. Це так наче вітамінний комплекс, що працює ефективніше саме для чоловічого організму.
Відтак чоловіки рідше ініціюють розлучення в стосунках. Метафорично висловлюючись, вони міцніше тримаються за рятівне коло стосунків.
Коли ж стосунки все ж завершуються, то саме чоловіки страждають сильніше: так, наче вони втратили не просто партнера, а єдине джерело емоційної підтримки.
Звідки ж вязалися такі величезні відмінності між чоловіками і жінками у ставленні до романтичних стосунків? Усе наслідок культурної еволюції, стереотипного виховання та соціального тиску.
Як нам це впарюють у дитинстві? Ти хлопчик, ти маєш бути сильним. Хлопчики не плачуть. Показувати свою вразливість і ділитися емоціями — ознака слабкості, справжні чоловіки так не роблять.
Відповідно єдиною людиною, з якою чоловік може бути емоційно відкритим стає його романтична партнерка, дівчина, чи дружина. Логічно, що стараєшся триматися за ці стосунки, щоб не втратити підтримку.
Натомість жінки не мають заброн на прояви емоцій, бо вони ж буцім слабші за чоловіків і їм можна плакати. Відповідно жінки самі шукають підтримку у подруг, родини, близьких людей і швидше отримують бодай якусь допомогу.
І тепер уявіть, що стосунки завершилися. Жінка йде поплакати в камізельку до подруги, а чоловік мусить робити вигляд, що йому байдуже, але насправді він потрапляє в емоційну ізоляцію.
Звісно все це впливає на якість життя: дослідження свідчать, що в чоловіків у стосунках показники фізичного і психічного здоров’я значно кращі. А після того, як стосунки припиняються у чоловіків спостерігаються більш серйозні погіршення здоров’я, ніж у жінок.
Свідченням соціального впливу на залежність від романтичних стосунків є те, що висновки дослідження можуть відрізнятися в залежності від віку, сексуальної орієнтації та культурних особливостей. Наприклад в більш традиційних суспільства, де заборона на чоловічу емоційність є більш вираженою, то залежність від стосунків буде більш сильнішою.
Взагалі це дослідження “Америки не відкрило”, воно просто підтвердило те, що ми знали раніше.
Й існує багато соціальних проєктів, які працюють з міфом про чоловічу емоційну стриманість.
У листопаді 2021-го року в Австралії запустили соціальну рекламну кампанію під назвою “Boys do cry” — хлопці плачуть. Організатори мали на меті привернути увагу до проблем, які виникають через те, що чоловікам складно просити про допомогу та емоційну підтримку.
Чоловіки тримають усі переживання глибоко в собі доти, доки не втрачають життя. Щодня в Австралії, в середньому, сім чоловіків закінчують життя самогубством. Це утричі більше, аніж гине у ДТП. Суїцид є основною причиною смерті австралійців віком від 15-ти до 49-ти років. А загалом протягом року з тривогою, або депресією стикається кожен п’ятий чоловік.
Щодо України, то знайшов матеріал за 2021-ий рік. Цитую: “З 2005-го року через «навмисне самоушкодження» пішло з життя більше 130 тисяч осiб. Чоловіків з них 110 тисяч — більше, ніж кількість жителів Бердянська або Нiкополя, — а також 24 тисячі жінок, що відповідає населенню Канева”.
Тобто чоловіків — 84%. Отже є привід дослідити це питання глибше і зрозуміти, а чому чоловіків в рази більше? І яку роль відіграє соціально культурне програмування “хлопчики не плачуть” у формуванні цієї статистики.
Продовжу цитату: “Iснує стереотип про те, що люди частіше стають жертвами вбивств, ніж накладають на себе руки, — але насправді це зовсім не так. Для порівняння: вбивств за той же період сталося 42,5 тис. — втричі менше, ніж суїцидів”.
Які ще потрібні докази, щоб перестати вірити в міф, що хлопці мають тримати все в собі і не плакати? Перегляньте своє бачення справжнього чоловіка. І не соромтеся поплакати, якщо хочеться чи попросити допомоги в друзів чи в психологів, коли тяжко на душі.
Сподіваюся, у ваших головах посвітліло.
