Суть теореми в наступному. Є події в житті, які видаються нам проблемами і ми пробуємо їх вирішувати. Але інколи, те, що видається нам проблемою може бути, скажемо так, дійсністю з новими правилами гри. А, оскільки ми в цій дійсності продовжуємо грати за старими правилами, то й не знаходимо рішення для наявної проблеми.
Відтак треба просто зрозуміти і прийняти нові правила гри, почати грати за ними і тоді швидше знайдеться просто й елегантне вирішення проблеми.
Такий підхід можемо віднести до різновиду креативної методики для генерації оригінальних ідей.
Усе щойно сказане поки що зрозуміло тільки Трухімовичу, тому поясню теорему на трьох прикладах — два з них історії-притчі, а одна — реальний кейс.
Дивитися/слухати епізод:
Історія перша.
Впевнений, ви її чули, та розбір Трухімовича додасть цінності до цієї оповідки, поглянете на неї з іншого ракурсу.
Потрапив якось один чолов’яга за ґрати через борги. Справи його були кепські. Але раптом прийшов до нього відвідувач — місцевий багатій і каже:
— Чоловіче, віддай за мене заміж свою доньку-красуню і я порішаю за твої борги — будеш на волі.
Чоловік навідріз відмовився, бо знав, що не схоче йти за нього донька, адже багатій був людиною прикрою.
Тоді відвідувач пропонує новий договір:
— Зробімо тоді інакше. Потягнемо жереб. Якщо виграє твоя донька, то я сплачу твої борги і ви обидвоє вільні. Та якщо виграю я, то також сплачу твої борги і на додачу одружуся з твоєю донькою.
Чоловік взяв час на роздуми, порадився з донькою і вирішили ризикнути, бо є шанс і боргу позбутися, і заміж не виходити.
От пішли вони на тюремне подвір’я і багатій каже:
— Я покладу в торбинку два камінці — білий та чорний. Якщо твоя донька витягне білий, то виграє, а якщо чорний — то програє.
Всі погодилися з такими правилами. Багатій схилився, взяв камінці із землі й поклав їх до торбинки.
Однак дівчина зауважила, що багатій мухлює — кладе у торбинку два чорних камінці.
І що робити в такій ситуації?
Ставлю на паузу. Обговоримо.
Отже правила гри такі — у торбинці білий та чорний камінці. І тут виникає проблема — нас хочуть обдурити — підсовують два чорних.
Якщо діяти згідно правил, то ми здіймає ґвалт і викриває шахрая. І що це нам дасть? Ми або відмовляємося від жеребу, або починаємо все заново. У другому випадку шанси лишаються не змінні — пан, або пропав.
Якщо усвідомити, що правила гри змінилися — дійсність тепер така, що у торбинці чорний та чорний камінці. Просто прийміть ці правила гри. Без обурення. А раптом нові правила — це шанс. І спитайте себе, як діяти, щоб виграти, коли в торбі два чорних.
Ставлю на паузу. Обговоримо.
Отже правила гри такі — у торбинці білий та чорний камінці. І тут виникає проблема — нас хочуть обдурити — підсовують два чорних.
Якщо діяти згідно правил, то ми здіймає ґвалт і викриває шахрая. І що це нам дасть? Ми або відмовляємося від жеребу, або починаємо все заново. У другому випадку шанси лишаються не змінні — пан, або пропав.
Якщо усвідомити, що правила гри змінилися — дійсність тепер така, що у торбинці чорний та чорний камінці. Просто прийміть ці правила гри. Без обурення. А раптом нові правила — це шанс. І спитайте себе, як діяти, щоб виграти, коли в торбі два чорних.
І дівчина нічого не сказала, спокійно засунула руку в торбинку, взяла камінець, а, виймаючи руку, ніби випадково зронила його:
— Ой, я така незграбна, просто від хвилювання руки трусяться. Але ж це не біда, ми зараз поглянемо, який камінець у торбинці залишився і нам стане зрозуміло, який же витягнула я.
Схоже на креативне рішення. І нам вдалося його знайти прийнявши дійсність з новими правилами гри “чорний і чорний в торбинці”, замість того, щоб вертатися до старих правил “білий і чорний в торбинці”.
Історія друга
Під час другої світової війни на німецько-швейцарському кордоні у нацистів було правило: усіх німців, які намагалися втекти у Швейцарію затримувати і не пропускати, а усіх, хто хотів потрапити зі Швейцарії у Німеччину, завертати назад.
І щоб перетнути кордон, слід було пройти 5 хвилин мостом. А солдати охороняли міст цілісіньку добу, за винятком 2,5 хвилин, на які вони, через певні проміжки часу, йшли з посту, аби змінити варту. Проходити міст в той час не заборонялося, бо військові розуміли, що за 2,5 хвилини ніхто не встигне пройти весь міст.
І це “вікно” у 2,5 хвилини, коли кордон лишався без охорони, давало шанс потрапити у Швейцарію.
І що робити в такій ситуації?
Ставлю на паузу. Обговоримо.
Якщо мислити ідеалістично і ставити за мету подолати шлях у п’ять хвилин — від одного кінця мосту до іншого за 2,5 хвилини то рішення приходять такі собі: бігти, летіти. Але це марно. Все одно охорона встигне перехопити втікача. Є ще варіант підкупити вартових, але це з області фантастики. Перевдягатися у військовоого також ризикованао.
А якими є правила гри в дійсності? Оцінимо ж реальні можливості. За 2,5 хвилини я подолаю лише половину шляху і тоді з’явиться охорона. Що я можу зробити в цей момент?
Людина на середині мосту в момент появи охорони після перерви має одну важливу перевагу — вартові не бачили, звідки ця людина починала йти. І вони орієнтуватимуться на те, куди людина йде. Якщо вони побачать спину людини, то здогадаються, що вона йде у Швейцарію. Проте, якщо вони бачитимуть її обличчя, то подумають, що людиина йде з Швейцарії і завернуть її туди, звідки вона, як вони собі думають, прийшла.
Ставлю на паузу. Обговоримо.
Якщо мислити ідеалістично і ставити за мету подолати шлях у п’ять хвилин — від одного кінця мосту до іншого за 2,5 хвилини то рішення приходять такі собі: бігти, летіти. Але це марно. Все одно охорона встигне перехопити втікача. Є ще варіант підкупити вартових, але це з області фантастики. Перевдягатися у військовоого також ризикованао.
А якими є правила гри в дійсності? Оцінимо ж реальні можливості. За 2,5 хвилини я подолаю лише половину шляху і тоді з’явиться охорона. Що я можу зробити в цей момент?
Людина на середині мосту в момент появи охорони після перерви має одну важливу перевагу — вартові не бачили, звідки ця людина починала йти. І вони орієнтуватимуться на те, куди людина йде. Якщо вони побачать спину людини, то здогадаються, що вона йде у Швейцарію. Проте, якщо вони бачитимуть її обличчя, то подумають, що людиина йде з Швейцарії і завернуть її туди, звідки вона, як вони собі думають, прийшла.
Отже, спокійно йдемо до середини шляху, потім розвертаємося назад і робимо вигляд, що хочемо потрапити із Швейцарії в Німеччину. Педантичні німці не дадуть змоги порушити закон і відправлять пішохода назад у Швейцарію.
Креативно? Ще б пак. Проблема перетину кордону зникла, коли ми прийняли реальність такою як вона є.
Тепер реальний кейс
Під час модулю з розробки бренд-стратегії в УКУ, один із учасників — керівник державної медичної установи в якості цільової аудиторії обрав свій власний колектив і поділився своїми клопотами.
Проблема полягала в тому, що в нього була велика плинність кадрів у бухгалтерії. Прийде людина, попрацює два-три роки, здобуде досвід, а в державній установі справді пройдеш і Крим, і Рим, і мідні труби, а потім йде в якусь приватну компанію на хорошу зарплату. І він не знав, що з цим робити, бо ж напрягає, треба шукати нову людину, вводити її в курс справ і таке інше.
В цьому випадку проблема є проблемою, якщо ми мислимо стандартними правилами гри — бухгалтер приходить до нас і працює десятки років.
Але в нас інші правила гри. В нас буде плинність бухгалтерів, вони шукатимуть кращих посад, бо зарплата в державній медичній установі далеко нижче ринку.
Отже плинність — це нормально. І як діяти в цій нормі? Вже здогадуєтеся, як говорити з бухгалтерами:
— У нас зарплата не велика, але також вашим гонораром буде досвід та репутація. Ви вивчете бухгалтерію досконало буквально за два-три роки. І я здивуюся, якщо ви не знайдете собі високоплачувану роботу в приватній компанії. Більше того, я, як керівник напишу вам рекомендаційного листа. Єдине, що слід врегулювати, щоб ви перед тим, як звільнятися самі знайшли наступницю чи наступника і передали їй/йому справи. Тобто для нашої установи зміна бухгалтера має відбуватися невідчутно.
Ось і немає у нас проблеми. Зникла.
Завершу тим, з чого почав:
Проблема полягала в тому, що в нього була велика плинність кадрів у бухгалтерії. Прийде людина, попрацює два-три роки, здобуде досвід, а в державній установі справді пройдеш і Крим, і Рим, і мідні труби, а потім йде в якусь приватну компанію на хорошу зарплату. І він не знав, що з цим робити, бо ж напрягає, треба шукати нову людину, вводити її в курс справ і таке інше.
В цьому випадку проблема є проблемою, якщо ми мислимо стандартними правилами гри — бухгалтер приходить до нас і працює десятки років.
Але в нас інші правила гри. В нас буде плинність бухгалтерів, вони шукатимуть кращих посад, бо зарплата в державній медичній установі далеко нижче ринку.
Отже плинність — це нормально. І як діяти в цій нормі? Вже здогадуєтеся, як говорити з бухгалтерами:
— У нас зарплата не велика, але також вашим гонораром буде досвід та репутація. Ви вивчете бухгалтерію досконало буквально за два-три роки. І я здивуюся, якщо ви не знайдете собі високоплачувану роботу в приватній компанії. Більше того, я, як керівник напишу вам рекомендаційного листа. Єдине, що слід врегулювати, щоб ви перед тим, як звільнятися самі знайшли наступницю чи наступника і передали їй/йому справи. Тобто для нашої установи зміна бухгалтера має відбуватися невідчутно.
Ось і немає у нас проблеми. Зникла.
Завершу тим, з чого почав:
Є події в житті, які видаються нам проблемами і ми пробуємо їх вирішувати. Але інколи, те, що видається нам проблемою може бут, скажемо так, дійсністю з новими правилами гри. А, оскільки ми в цій дійсності продовжуємо грати за старими правилами, то й не знаходимо рішення для наявної проблеми.
Відтак треба просто зрозуміти і прийняти нові правила гри, почати грати за ними і тоді швидше знайдеться просто й елегантне вирішення проблеми.
Сподіваюся, у ваших головах посвітліло.
