Слухайте також аудіоверсію цієї статті:
Історія про двох монахів
Йшли якось двоє монахів. І от підійшли вони до бурхливого потоку. Зазвичай це був спокійний струмок, який легко було якщо й не перескочити, то в брід перейти. Та зараз, після дощів вода вирувала, шуміла, наче гнівалася на те, що оті кляті зливи порушили її спокій.
Сталося так, що на березі цього струмка зупинилася дівчина. Їй трохи лячно було переходити через шумливу воду і вона стояла розгублена, не знаючи, як до того потоку приступитися.
А як надійшли монахи, то один з них підхопив дівчину на руки і швиденько з каменя на камінь перескочив на протилежний берег, поставив дівчину на землю й пішов далі. За ним рушив і його колега.
От йдуть вони далі. Минуло десь близько години і той другий почав дорікати першому:
— Як ти посмів? Ми ж монахи. Нам жінок не те що торкатися, дивитися на них не можна. А ти от щойно дівчину побачив, так і вхопив її ледь не в обійми.
Ну, а перший монах відповідає йому:
— Брате, я оту дівчину взяв на руки, переніс її на інший берег, там її і залишив. А ти ось несеш її в своїй голові ще й досі.
А давайте заглянемо в голову отого другого монаха. Що там відбувалося? От іде він собі майже годину і думає весь час:
“Ми ж монахи. А вона ж, прости господи, дівчина. Це ж і коню зрозуміло. А він же ж монах. І як він посмів. Це ж гріх. То він спеціально за неї вхопився, хотів помацати її, скористався нагодою. І, хто зна, якби не я, то може би й далі продовжив, прости господи, втішатися тілесною близкістю. А якщо це не жінка, а дідько, чорт. Тепер не відмиєшся, а я ж поряд стояв, я ж усе бачив. Він грішник, треба на нього поскаржитися, чи присоромити його. А як ж не такий як він, я правильний монах, от нещодавно відзнаку отримав “Кращий монах місяця”.
Приблизно у такий от спосіб думав монах про вчинок свого колеги, а міг би тим часом молитву якусь прочитати, гріх якийсь замолити чи поміркувати над світобудовою. Хоча що там міркувати про світобудову. Все просто — є черепаха, на ній три слони, а вже вони тримають земний диск. І десь на тому диску є бурхливий потік і два монахи й дівчина.
Сталося так, що на березі цього струмка зупинилася дівчина. Їй трохи лячно було переходити через шумливу воду і вона стояла розгублена, не знаючи, як до того потоку приступитися.
А як надійшли монахи, то один з них підхопив дівчину на руки і швиденько з каменя на камінь перескочив на протилежний берег, поставив дівчину на землю й пішов далі. За ним рушив і його колега.
От йдуть вони далі. Минуло десь близько години і той другий почав дорікати першому:
— Як ти посмів? Ми ж монахи. Нам жінок не те що торкатися, дивитися на них не можна. А ти от щойно дівчину побачив, так і вхопив її ледь не в обійми.
Ну, а перший монах відповідає йому:
— Брате, я оту дівчину взяв на руки, переніс її на інший берег, там її і залишив. А ти ось несеш її в своїй голові ще й досі.
А давайте заглянемо в голову отого другого монаха. Що там відбувалося? От іде він собі майже годину і думає весь час:
“Ми ж монахи. А вона ж, прости господи, дівчина. Це ж і коню зрозуміло. А він же ж монах. І як він посмів. Це ж гріх. То він спеціально за неї вхопився, хотів помацати її, скористався нагодою. І, хто зна, якби не я, то може би й далі продовжив, прости господи, втішатися тілесною близкістю. А якщо це не жінка, а дідько, чорт. Тепер не відмиєшся, а я ж поряд стояв, я ж усе бачив. Він грішник, треба на нього поскаржитися, чи присоромити його. А як ж не такий як він, я правильний монах, от нещодавно відзнаку отримав “Кращий монах місяця”.
Приблизно у такий от спосіб думав монах про вчинок свого колеги, а міг би тим часом молитву якусь прочитати, гріх якийсь замолити чи поміркувати над світобудовою. Хоча що там міркувати про світобудову. Все просто — є черепаха, на ній три слони, а вже вони тримають земний диск. І десь на тому диску є бурхливий потік і два монахи й дівчина.
Нікого вам не нагадує?
Я маю на увазі не сам зміст, а звичку, чіплятися за якусь дрібничку і розганяти в своїй голові буревій думок.
І от я собі подумав, що нас вчать запам’ятовувати, тримати в голові знання всілякі, відомості, спогади, враження, бути мультизадачними та кроскультурними. А от варто також вміти і позбуватися, відпускати старе, непотрібне, зайве і не актуальне. Бо стиснутими кулаками води не зачерпнути.
Що ж ми там можемо в голові носити? Чи вірніше за що ми міцно чіпляємося і боїмося чи не вміємо, або ж і не хочемо відпускати й залишати позаду себе.
Я не буду просторікувати про якісь глобальні екзистенційні речі. То хай вам ваш психотерапевт розкаже. Говоритиму про прості банальні моменти щоденного життя.
От вам хтось зі самого ранку настрій зіпсув — штурхнув вас на вулиці чи зустріч в останню мить відмінили, чи борг не повернули, чи в капці ваші кіт надзюрив. І все день зіпсуто, а може й наступний також, а може і цілий тиждень. Особливо коли ви тендітна творча натура.
Чи там попереду у вас важлива хвилююча подія: екзамен, весілля, співбесіда. І все ви вхопилися за те поки що вигадане у вашій уяві дійство і в голові усі можливі сценарії переглядаєте, забувши про теперішнє. І все робота не робиться.
І ще от коли заснути не можете, бо ганяєте в голові думки про роботу, поточні завдання, що треба зробити, а що не зробити, а що сказати, а що передати, і от про це би також би не забути.
Отож є достобіса всіляких думок, внутрішніх діалогів тощо без яких ми могли би точно обійтися і їх відсутність жодним чином не вплинула би на якість нашого життя.
Адже є ліміт на кількість думок. За добу нас навідує від 12-ти до 60-ти тисяч думок. І якщо більшість з них якийсь безглуздний непотріб, то вже на щось притомне місця просто не залишається.
І я веду до того, що розвантажуйте свою голову. І не обов’язково повністю, бо є палкі прихильники мудрого Лао Дзи, які повторюють за майстром: “Цінність глека у його пустоті”. І десь вони мають рацію, бо якщо ваш глек переповнений, то куди влізуть нові, більш перспективні думки? Хоча з другої сторони порожній глек в резюме не впишеш. То ж варто втримувати якусь золоту середину, а повну відсутність думок залишити для ретритів чи психоделічних сесій.
І от я собі подумав, що нас вчать запам’ятовувати, тримати в голові знання всілякі, відомості, спогади, враження, бути мультизадачними та кроскультурними. А от варто також вміти і позбуватися, відпускати старе, непотрібне, зайве і не актуальне. Бо стиснутими кулаками води не зачерпнути.
Що ж ми там можемо в голові носити? Чи вірніше за що ми міцно чіпляємося і боїмося чи не вміємо, або ж і не хочемо відпускати й залишати позаду себе.
Я не буду просторікувати про якісь глобальні екзистенційні речі. То хай вам ваш психотерапевт розкаже. Говоритиму про прості банальні моменти щоденного життя.
От вам хтось зі самого ранку настрій зіпсув — штурхнув вас на вулиці чи зустріч в останню мить відмінили, чи борг не повернули, чи в капці ваші кіт надзюрив. І все день зіпсуто, а може й наступний також, а може і цілий тиждень. Особливо коли ви тендітна творча натура.
Чи там попереду у вас важлива хвилююча подія: екзамен, весілля, співбесіда. І все ви вхопилися за те поки що вигадане у вашій уяві дійство і в голові усі можливі сценарії переглядаєте, забувши про теперішнє. І все робота не робиться.
І ще от коли заснути не можете, бо ганяєте в голові думки про роботу, поточні завдання, що треба зробити, а що не зробити, а що сказати, а що передати, і от про це би також би не забути.
Отож є достобіса всіляких думок, внутрішніх діалогів тощо без яких ми могли би точно обійтися і їх відсутність жодним чином не вплинула би на якість нашого життя.
Адже є ліміт на кількість думок. За добу нас навідує від 12-ти до 60-ти тисяч думок. І якщо більшість з них якийсь безглуздний непотріб, то вже на щось притомне місця просто не залишається.
І я веду до того, що розвантажуйте свою голову. І не обов’язково повністю, бо є палкі прихильники мудрого Лао Дзи, які повторюють за майстром: “Цінність глека у його пустоті”. І десь вони мають рацію, бо якщо ваш глек переповнений, то куди влізуть нові, більш перспективні думки? Хоча з другої сторони порожній глек в резюме не впишеш. То ж варто втримувати якусь золоту середину, а повну відсутність думок залишити для ретритів чи психоделічних сесій.
Тепер щось простого і практичного.
Робіть нотатки, не тримайте ото все у своїй голові. З’явилося щось важливе — зафіксуйте у письмовому вигляді чи на диктофон і вже не треба тримати це в голові. Ввечері розберете свої записи і зайве викинете, а потрібне розвинете. Носіть зі собою невеличний блокнот, або ручку, чи диктофон використовуйте чи в телефоні нотатки, то вже що вам більше до душі. Також щойно з’явилися домовленості про зустрічі — одразу в календар.
Витягайте цвяхи з голови. Каждого вечора просто випишіть собі на папір все, що важливо не забути на завтра. Ще раз — зафіксоване на папері вже дає змогу перестати собі в голові повторювати завтрашні завдання.
Ще одне. Ви, напевно, зауважували, що буває в голові з’являється купа геніальних ідей, думок, щодо якогось там питання, проєкту чи завдання. А коли сідаєте то записати чи описати, то раз, два і все вичерпалося. Виявилося, що думок та ідей, насправді, виявилося не так вже й багато. Так от це працює і в стосунку проблем. Якщо в голові видається, що проблем багато, що всього так багато треба зробити, то просто випішть це все і побачите, що вже й не так того всього багато. А коли знайдете спосіб як це делегувати, то взагалі — бінго.
Витягайте цвяхи з голови. Каждого вечора просто випишіть собі на папір все, що важливо не забути на завтра. Ще раз — зафіксоване на папері вже дає змогу перестати собі в голові повторювати завтрашні завдання.
Ще одне. Ви, напевно, зауважували, що буває в голові з’являється купа геніальних ідей, думок, щодо якогось там питання, проєкту чи завдання. А коли сідаєте то записати чи описати, то раз, два і все вичерпалося. Виявилося, що думок та ідей, насправді, виявилося не так вже й багато. Так от це працює і в стосунку проблем. Якщо в голові видається, що проблем багато, що всього так багато треба зробити, то просто випішть це все і побачите, що вже й не так того всього багато. А коли знайдете спосіб як це делегувати, то взагалі — бінго.
